Генерал Марченко: Іншого шансу перемогти не буде

На актуальні запитання DW відповідає генерал-майор Збройних сил України Дмитро Марченко. 

DW: Пане Марченку, зараз досить гостро стоїть питання мобілізації в Україні. На нещодавній підсумковій пресконференції президент Зеленський зазначив, що від військових є запит на ще 500 тисяч мобілізованих в Україні. Яким чином, на вашу думку, їх можна мобілізувати та в які терміни?

Дмитро Марченко: Це дуже гостре питання, яке зараз стоїть. На жаль. Ті добровольці, які хотіли добровільно піти до лав ЗСУ для того, щоб чинити опір Росії, "закінчилися". І ми побачили нову проблему, з якою не стикалися раніше, що люди не дуже розуміють того стану, в якому зараз опинилися ті, хто воює вже два роки. Тобто люди виснажені. Їм треба відпочити, їм треба відновити сили. І для того, щоб це зробити, в нас мають бути резерви. Я думаю, що спільними зусиллями з місцевими органами самоврядування, з поліцейськими, з військовими ми таки зможемо донести до нашої чоловічої частини України інформацію, що потрібно чинити опір. Якщо ми не дотягнемо цю війну, то ви ж розумієте, що іншого шансу у нас вже не буде.

Люди були потрібні на вчора

На мобілізацію 500 тисяч українців потрібно 500 мільярдів гривень, казав президент. На що саме у мобілізаційному процесі необхідна така сума?

Кожного солдата треба одягнути і нагодувати, його треба навчити. Тобто ці кошти призначені саме для того, щоб зі пересічної цивільної людини зробити бійця, який впевнено поводитиметься на полі бою. А це досить недешево коштує, ми це всі розуміємо.

Крім того, повернуться бійці на відновлення: їх треба одягнути, їм треба відремонтувати техніку, їх треба нагодувати і полікувати. Це теж кошти. Тобто це цілий комплекс, який має бути виконаний. Якщо ми його не виконаємо, то я не знаю, що буде завтра. Ви ж бачите, що ми несемо втрати. І ворог несе дуже великі втрати, але ворог навчився їх дуже швидко поповнювати. Ми маємо робити так, щоб не відставати від цих темпів.

А Україна зараз відстає?

Зараз, на жаль, трошки відстаємо.

Читайте також: Мобілізація ще 500 тисяч людей - чи впорається Україна?

Як ви як військова людина ставитесь до ініціативи зниження порогу мобілізаційного віку з 27 до 25 років?

Ставлюся дуже позитивно, тому що, ви ж розумієте, коли йдуть чоловіки віком 50-55 років, тоді як 25-річні хлопці не мобілізуються, це не дуже справедливо. Тобто 25 років - це і є той стан людини, будь-якого чоловіка, як кажуть, в розквіті сил. І якщо ви подивитеся на тих, хто воює з того боку, то там основна маса - це молоді хлопці. Ми розуміємо, з ким ми воюємо, - це переважаючі, дуже переважаючі сили. І ми мали бути до цього готові, ми мали про це думати, і цей захід вкрай необхідний. 

Чи підтримуєте ви ідею мобілізації жінок в Україні?

За бажанням. Якщо жінка бажає, то вона може призватися. Якщо вона не бажає, то закривати дірки жінками тоді, коли купа чоловіків ховається десь за кордоном… Ну, я не знаю, як вони потім повернуться і будуть цим жінкам дивитися в очі.

(...)  

А чи є рекрутинг у ЗСУ дієвим у процесі мобілізації?

Рекрути є, але, на жаль, ми маємо зараз об'єднати всі зусилля військових, цивільних, силових структур не для того, щоб виходити на вулиці й ловити цих військових, а для того, щоб пояснювати, що це обов'язок кожного зараз захищати свою домівку. Треба трошки поміняти підхід. Робити в даний час якусь реформу призову чи процесу мобілізації, думаю, не дуже вчасно. Тому що ми розуміємо, що ми зараз набираємо людей, які нам потрібні були на вчора, навіть не на сьогодні. І тому, ви ж розумієте, що кожна реформа може відбутися, а може і не відбутися. Тому ризикувати на даний час ми не маємо права.

Читайте також: Поповнення лав ЗСУ: примусова мобілізація чи мотиваційний рекрутинг?

Не всі звільнені були поганими воєнкомами

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний зазначив, що воєнкоми у регіонах, яких масово звільнили цьогоріч у серпні, цитую, "були професіоналами", "вони знали, як це робити, тобто мобілізувати, а їх немає". Володіючи ситуацією, зокрема, на півдні, ви бачите, як звільнення цих воєнкомів вплинуло на мобілізацію?

Так, я відчуваю, і я це бачу. На жаль, воєнком - дуже специфічна професія. Не можна просто взяти будь-якого майора або підполковника, призначити й сказати, що від сьогодні ти будеш воєнкомом і маєш робити ту складну роботу. Так, були певні проблеми. Була розвинута корупція. Але є відповідні органи, які мали з цим боротися (...) Ви ж розумієте, що не всі були поганими воєнкомами. Погані люди є всюди. Вони є і були, і будуть. І навіть серед тих, яких нових попризначали, повірте мені, що будуть випадки, коли вони будуть займатися неправомірними діями. Але для цього, як я сказав, є відповідні органи, які мають з цим боротися. Просто так знімати всіх професіоналів і призначати людей з боку - вважаю, це не вирішить проблем. Вони ж не вкрали вчора, або сьогодні, або на минулому тижні - вони це робили роками, і роками хтось на це закривав очі. Були професіонали, які не займалися цим. Ми мали зробити так, щоб вони не крали і не брали хабарі. Оце ми мали зробити, тобто ДБР, СБУ і прокуратура.

Але загалом нові воєнкоми справляються з потребами мобілізації?

Ми це побачимо, коли набиратимемо ту кількість людей, яка нам потрібна. Але станом на нині ви бачите, що відбувається. Оці походи по містах, заходи в квартири, в приватні сектори, до людей додому. Це точно не їхній обов'язок, і вони точно не мають права цього робити. Однак вони змушені, тому що ви ж розумієте, що змушені керівники поповнювати втрати. Ми змушені це робити. Якщо ми цього не робитимемо, то рано чи пізно у зв'язку з втратами підрозділи будуть закінчуватися і в зв'язку з тим будуть втрачатися території. Цього ми не можемо допустити.

(...) 

Прогнози щодо перебігу війни не спрацьовують

Добігає кінця 2023 рік, другий рік повномасштабної війни в Україні. Наразі українські та іноземні посадовці, воєначальники, експерти дуже по-різному називають той етап війни, на якому перебуває Україна. І "кризовий етап", і "вирішальний", навіть "глухий кут". Як, на вашу думку, можна правильно назвати цей етап війни з Росією?

У мене були там якісь мої особисті думки, але дуже складно сказати, на якому етапі ми знаходимося. Дуже складно. Якщо в минулому році можна було робити якісь прогнози, то цей тяжкий 2023 рік показав, що ніякі прогнози не спрацьовують. Я можу проаналізувати те, що робиться на моєму напрямку - там зараз дуже тяжкий етап. Але давайте ми не будемо підказувати нашому ворогу. Наші війська, морська піхота, піхота, артилерія відбили плацдарм, зайшли, закріпилися. Що буде далі? Ви будете спостерігати.

Командувач угрупування військ "Таврія" генерал Олександр Тарнавський нещодавно розповів, що ЗСУ скоротили деякі військові операції через нестачу артснарядів та іноземної допомоги по всій лінії фронту. Наскільки ситуація критична саме на вашому, південному напрямку?

Я не відкрию військової таємниці, якщо скажу, що нам дуже не вистачає артилерійських снарядів. На жаль, так воно є. Але в будь-яких умовах ми пристосовуємося до того, що маємо. Тобто у нас немає артилерійських снарядів, але зараз за допомогою волонтерів ми поставили акцент на FPV-дрони. Тобто вони виконують задачу артилерії і навіть на деяких напрямках кращі, ніж артилерія. Тому не буде снарядів - ми будемо пристосовуватися. Не буде у нас тяжкої техніки - ми будемо пристосовуватися. Ми будемо змінювати плани, ми будемо змінювати тактику, підхід до виконання бойових задач. Але нам нічого не залишається. Ми будемо стояти, ми будемо воювати.

Але зараз та потуга і той ресурс, які є у російської армії, дає їй можливість просунутися найближчим часом десь на якихось ділянках?

Тих сил і засобів, які ми бачимо і які зараз перекинули по лінії фронту, достатньо на проведення якихось штурмових дій, але недостатньо, припустимо, для захоплення Росією Миколаєва, або захоплення Харкова, або захоплення Запоріжжя. Я знаю, що їхня основна задача - на сході України вийти на адміністративні кордони або захопити хоч якісь міста, щоб показати, у виправдання цієї війни, своїм людям, що у них є якийсь успіх. Я знаю, що на півдні у них стоїть задача хоча б не втратити те, що вони вже мають. Але я ж не розумію їхніх стратегічних планів. Можливо, завтра вони ухвалять рішення, що їм потрібно захопити Запоріжжя, Миколаїв і Одесу. І ми маємо до цього готуватися зараз. Ми маємо це теж прораховувати, ми маємо створити три лінії оборони, ми маємо робити фортецю з міст, ми маємо до цього готуватися.

Головне - ми не дали ворогу взяти нас у кільце

Контрнаступ у 2022 році завершився деокупацією північних регіонів, Харківщини, правобережжя Херсонщини. Цьогоріч генштаб визнає, що контрнаступ у 2023 році не виправдав очікувань звільнити решту територій. Що відрізняло ці два контрнаступи?

Характер ведення бойових дій. Тобто ви розумієте, що кожне ведення бойових дій, має свою назву - це або рейдові дії, або контрнаступальні дії, або оборонні. І відповідно до кожних із цих дій є певний перелік заходів, які проводяться. Тобто контрнаступ - це підтримка з повітря, це артилерійська підготовка, це штурмові дії. Це такий дуже потужний комплекс заходів, який проводиться для того, щоб пробити лінію оборони.

А тоді це не відбувалося по одній простій причині - у Російської Федерації тоді не було лінії оборони. Тобто вони наступали, вони не оборонялися. Для того, щоб нам відбити їх і гнати далі, нам потрібні були ресурси, яких у нас на той час, на жаль, не вистачало. Я маю на увазі 2022 рік. У 2023 році були (залановані. - Ред.) дуже правильні, хороші контрнаступальні дії, але, на жаль, для того, щоб їх проводити, ми мали розуміти, що в нас має бути достатньо артилерії, достатньо бронетехніки, достатньо ППО і достатньо авіації. Якщо щось із цього недостатньо, цей контрнаступ не буде таким вдалим і прогнозованим.

Не мали всього необхідного на момент контрнаступу і все одно вирішили спробувати?

Ми не вирішили спробувати, ми змушені були це робити, тому що ви ж розумієте, що будь-яке затишшя, бездіяльність, дає їм можливість переформовувати підрозділи, закріплятися або створити оборону. І саме основне, це не дати ворогу нас взяти у кільце, у щільне кільце, як вони зробили це в Маріуполі. І ми з цією задачею впоралися.

Улітку ви розповіли в одному з інтерв'ю, що як генерал на півдні наразі співпрацюєте з українськими партизанами на окупованих південних територіях. Ця співпраця триває і зараз?

Так, це дуже щільна робота. У нас є канал у Telegram - раніше він був більш південний, а зараз, наскільки я розумію, він став національного масштабу. Це "Ніколаєвський Ваньок". Це людина, яка дуже щільно працює, спілкується і працює з людьми на тому боці, з проукраїнськи налаштованими, які надають нам цінну інформацію. І завдяки цьому ми вдало наносимо вогневі ураження по переміщенню російської техніки під час наступу Росії.

А з російського боку в Україні ще досі багато таких партизанів?

На жаль, вони теж дуже швидко адаптуються. Вони теж роблять такі ж самі Telegram-канали. Вони теж залучають сюди проросійськи налаштованих людей. Тобто, ви ж розумієте, що південь України, як не прикро це визнавати, є більш проросійським, ніж інші міста України. Тому тут є певна кількість людей. Їх небагато, але їх і немало, які, в принципі, чекають на "руський мир".

Херсон здали свідомо

Ви генерал, який успішно провів оборону Миколаєва під час повномасштабного вторгнення Росії на його початку. У чому полягала тоді ваша тактика?

У кожній територіальній громаді, у кожному селі були "мисливці за головами", які разом з місцевим головою слідкували і, коли ми їх просили, навіть виїжджали, дивилися, намагалися обходити село чи якусь місцевість, доповідали нам кількість (російської. - Ред.) техніки, в якому напрямку. Це нам давало перевагу у тому, що ми могли чітко переставити вогневі засоби і вчасно відкрити вогонь артилерії, для того, щоб їх не підпускати. Навіть не дали їм понюхати Миколаєва!

(...)

Однак наскільки великий був ризик?

Скажу вам чесно, 3 березня я вже готував місто до оточення. Тобто я вже прийшов до Віталія Кіма і сказав, що нам треба робити запаси води, харчів, боєприпасів і палива. Ми вже готувалися до боїв у місті і до щільного оточення міста. І за три дні росіяни мали дійти до Одеси батальйонними тактичними групами через поромні переправи, які вони мали покласти, три штуки. Тобто операція насправді у них була продумана досить потужно. Однак у Миколаєві у них щось пішло не так.

Успішну оборону Миколаєва часто порівнюють з неуспіхом оборони на сусідній Херсонщині. Які фактори завадили вдало захистити сусідній регіон?

Одним із ключових моментів, чому це відбулося з Херсоном, була місцева влада і СБУ. Це люди, які не чинили опір, які не готували ні людей, ні війська, ні силові структури. Там просто спрацював план росіян, де вони зробили так, що там вийшов мер міста і сказав, що не треба ні з ким сперечатись, не треба воювати, нічого страшного, ми маємо жити, ми не маємо вмирати. І, в принципі, основну роль зіграло саме це.

Тобто це була не непідготовленість, а свідома здача?

Свідома здача, так. Я вам скажу, як у нас відбулося по Вознесенську. Голова однієї з районних адміністрацій сів на танк російський і провів їх до Вознесенська, не пересікаючи жодної дороги, де у нас уже були поставлені блокпости, де їх чекали. А він по полях їх завів саме в місто так, що їх ніхто не побачив. І ми змушені вже були вибивати росіян з міста. Я вам скажу, вони готували Миколаїв до здачі.

Наскільки за повномасштабну війну вдалося удосконалити тактику та ефективність Збройних сил України, враховуючи все, що вже було?

Я вважаю, що ми досі перебуваємо на етапі удосконалення. Те, що вчора ми врахували, що воно найправильніше, найновіше, найтехнологічніше, вже сьогодні для нас це пройдений етап. Озброєння, ведення тактики, підхід до підготовки. Ми маємо дуже вчасно і дуже швидко змінюватися. Змінювати ставлення до планування дій, до проведення бойових дій і більше ставити акцент не на людський ресурс, а на високі технології. Це розвідувальні дрони, це дрони-камікадзе, це високоточне озброєння.

Які найімовірніші сценарії розвитку війни в Україні у 2024 році?

Перемога. Про інші ми просто не думаємо.

Однак в ЗСУ допускають інші сценарії, щоб спланувати і підготуватися?

Ми готуємося до найгірших сценаріїв, але сподіваємося на найкращі.