Гнів і смуток Вікторії Івлєвої: фоторепортаж із Бахмута

Фотовиставка "Бахмут у Бохумі" Вікторії Івлєвої розмістилася на другому поверсі бібліотеки Рурського університету. Холодне штучне освітлення, незліченні стелажі з книжками та документами за масивними скляними дверима і 25 великих чорно-білих знімків на бетонних стінах - атмосфера приміщення вдало підкреслює тематику робіт. Усі вони були зроблені в Бахмуті в лютому 2023 року. Протягом останніх місяців у районі цього українського міста тривають запеклі бої.

"Російська журналістка і фотограф - Вікторія Івлєва. Володарка безлічі нагород, зокрема премії World Press Photo Golden Eye Award 1992 року за проєкт про чорнобильську катастрофу, премії імені Герда Буцеріуса (Gerd Bucerius) "Вільна преса Східної Європи" 2008 року і премії імені Андрія Сахарова "За свободу думки" 2014 року", - відкриття виставки в університетській бібліотеці Бохума почалося за типовим сценарієм. Однак головна героїня вечора - невисока тендітна жінка в чорному, яка піднялася з місця, - сказала, що це зовсім не важливо, і запропонувала вшанувати пам'ять загиблих на війні українців.

Після хвилини мовчання Вікторія Івлєва запитала, чи є серед публіки хтось, хто не може або не хоче чути російську мову - вона це розуміє і готова перейти на англійську. Публіка, здебільшого представлена студентами, попросила журналістку говорити тією мовою, якою їй зручно. І подальший вечір пройшов російською з перекладом німецькою.

Місто і його жителі

Ось уже багато місяців тривають бої за Бахмут. Вони точаться як на його околицях, так і у самому місті. На одній з фотографій - величезна напівзруйнована, згоріла будівля з колонами і чорними віконними дірами без скла - тут, на вулиці Миру, 53, раніше був салон зв'язку "Алло". На іншому фото - розбомблена аптека на Ювілейній вулиці. На вулиці Свободи стоять протитанкові їжаки. На знімку з куполами храму Всіх Святих, що видніються, небо заволокли темні клуби диму після чергового обстрілу. А фотографія, зроблена на новому цвинтарі для загиблих і померлих під час війни, із засніженими могилами і хрестами, символізує трагедію Бахмута.

Вікторія Івлєва побувала в місті в лютому цього року. "Перші звуки, які чуєш у Бахмуті, - постріли та вибухи, що постійно гримлять з усіх боків. Іноді вони замовкають, але тиша, що приходить їм на зміну, не менш зловісна. Ти робиш крок і не знаєш, що буде далі, тільки розумієш, наскільки ти вразливий, і що перебуваєш на волоску від смерті. Або в кількох сантиметрах. Черговий вихід на вулицю може стати останнім. Відчуття смертельної небезпеки, що чатує поруч, не відпускає ні на мить", - ділиться своїми відчуттями фотографиня.

У важких умовах

На більшості робіт видно важкі умови життя людей, які на час зйомок залишалися, а деякі нині залишаються у Бахмуті і змушені обходитися без води, тепла, світла, газу, будь-якого джерела інформації. У каталозі виставки журналістка супроводила майже кожну свою фотографію репортажною історією.

Одна з них - про Ларису. Жінці 60 років, у лютому вона щодня приходила в "Пункт незламності" - місце, де можна було зігрітися, зарядити акумулятори, вийти в інтернет, попити гарячого чаю. Усім присутнім Лариса читала свої вірші в стилі, схожому на танку, не звертаючи уваги на обстріли.

Інша історія - про 89-річну бабусю Зою, яка відмовлялася від евакуації доти, доки не поховали її сина Олега, розірваного гранатою в сусідньому дворі, куди він вийшов за вугіллям. На чорно-білому знімку жінку, яка ледве стоїть на ногах і змерзла, підтримують під руки два добровольці в бронежилетах і касках.

Баба Маня і Дорофіївна

Фотографиня і журналістка з російським паспортом Вікторія Івлєва мешкає в Києві, куди переїхала за кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Росії в сусідню країну, щоб підтримувати Україну в боротьбі за свободу. Івлєва називає саму себе фотографинею, журналісткою та активісткою. Вона вирушила в Бахмут не тільки для того, щоб розповісти про життя міста. Головним завданням була допомога в евакуації містян, які вижили. Здебільшого в Бахмуті залишилися літні люди. Багато хто не хотів залишати свої будинки, і їх доводилося довго переконувати. Але зустрічалися й ті, хто хотів би виїхати, але так і не зміг. Як баба Маня на однойменній світлині, яку фотографиня вважає особливою (ця робота відкриває статтю).

Зустріч із Манею сталася в одному з дворів Бахмута. Того дня Вікторія Івлєва допомагала евакуювати 93-річну сліпу Надію Дорофіївну. Та вже сиділа в машині, міцно тримаючи в руках приготовані "на смерть" речі, зв'язані у вузлик, і з маленькою сумкою біля ніг. Попрощатися з нею вийшла баба Маня, важко спираючись на дві палиці, щоб не впасти. Тепер вона залишалася практично одна на всю вулицю. Маня плакала: "Я хочу до моїх дітей, до доньки! Вона на Півночі". "У Росії?" - уточнив волонтер. Так, у Росії, але вже давно не дзвонить матері... Із сумом дивлячись на знімок літньої жінки, Вікторія сказала, що їй не змогли допомогти: з донькою зв'язку немає, узяти жінку було нікому - вона залишилася в Бахмуті. "Я б так хотіла, щоб вони всі вижили. Але я розумію, що цього не станеться", - написала Вікторія Івлєва в постскриптумі каталогу "Бахмут у Бохумі. Найнебезпечніше місце світу. Історії з Бахмута".

Цінний досвід чи обман?

Як сприйняли експозицію і розповідь автора про історію фотографій ті, хто побував на виставці? Невисока темноволоса студентка Ганна сказала, що їй було цікаво. "Але якщо чесно, то в мене дуже двояке враження. Тому що я сама з України, і загалом я досі не знаю, як ставитися до того, що хтось із Росії фотографує те, що роблять росіяни. І до того, що український національний одяг носять навіть люди, які не належать до цієї національності. Мені це не особливо подобається. Не можу назвати якусь причину, але відчувається обманутість, ніби в тебе щось забирають", - додала вона.

Студентка Соня, теж з України, вважає, що такі виставки є дуже важливими: "Людям у Європі, які здебільшого користуються телебаченням, такі виставки, напевно, - це найцінніший досвід. Тому що контент, який показують на телебаченні, фільтрують. Багато інформації не розповідають, або розповідають тільки те, що вигідно розповідати. А справжні історії від людей можна побачити тільки на такого роду виставках. Для моїх однолітків подібного роду фотографії не в новинку, бо я сама з Харкова. Усі мої однокласники і друзі з Харкова багато постять і виставляють фотографії в соцмережах, тому я часто бачу такі знімки. Але те, що я знаю, - це про Харків. А інформацію, яку я маю про Бахмут - це з медіа. Тому дуже цінно те, що Вікторія робить тут, у Бохумі".

Виставку російської фотографині, журналістки та активістки Вікторії Івлєвої "Бахмут у Бохумі" можна подивитися в бібліотеці Рурського університету до 31 липня. Каталог виставки доступний на сайті Рурського університету.