Боротьба за шмат пирога

Як ви уявляєте інтернет? Як гігантське переплетіння мереж і вузлових з'днань? Як бібліотеку з кілометровими рядами полиць? Аби зрозуміти суть суперечки довколо інтернету, потрібно намалювати в уяві зовсім іншу картину – старий-добрий шоколадний пиріг. Він пов'язаний з прибутками від реклами і ліцензійними зборами, які можна одержувати від журналістських текстів у мережі.

Битва за ласий шмат пирога

За розподіл шматків цього ласого пирога нині й точиться боротьба – в інтернеті, звісно, а також у Бундестазі, на сторінках правових експертиз тощо. По один бік барикад розташувалися онлайн-пошуковики на кшталт Google та Bing. Вони надають інтернет-користувачам невеличкі уривки з газетних статей. За це вони досі не платили нікому жодних ліцензійних відрахувань, але заробляли завдяки рекламі багато грошей. Їхня бізнес-модель – чіпляй лінки та заробляй.

По інший бік барикад розташувалися видавництва: вони прагнуть ухвалення закону, котрий гарантував би їхні надходження, якщо пошуковики використовують їхні тексти, тобто ідеться про захист їхнього права на результати творчої праці. Аргументом слугує те, що саме вони створюють зміст, який онлайн-пошуковики потім пропонують користувачам і заробляють гроші.

Від гігантських прибутків з реклами, які одержує, нариклад, Google, видавцям не перепадає нічого. На їхнє переконання, це нечесно. Можливо, видавці б не так лютували, якби отримували хоч трохи грошей від читачів. Але цьому перешкоджає також культура безкоштовності інформації у глобальному павутинні. Однак видавці не такі вже й беззахисні, адже той, хто не хоче, щоб його інформацію знаходили пошуковики, може встановити такі налаштування.

Хто і кому має платити?

Запитання, які постають на тлі цієї суперечки, нібито стосуються суто правового боку справи. Але у підсумку вони зводяться до одного: хто кому винен гроші, скільки та за що.

Ці всі нюанси охочі ласувати пирогом могли би владнати між собою, скажімо, за зразком Франції. Там Google порозумівся з видавцями щодо суми 60 мільйонів євро, які спрямовуються у спеціальний фонд. Натомість німецьким видавцям більше подобається ідея ухвалення відповідного закону. Адже закон поширюється на всіх, а не лише на Google.

Утім, у теперішній суперечці Google не сидить, склавши руки. Концерн сам замовив проведення юридичної експертизи. Правовий захист результатів творчої праці суперечить конституції, пише в цьому документі професор-правник Александер Бланкенаґель. У розмові з DW він пояснив, що закон втручається у базове право користувача на безперешкодне інформування. Крім того, збирачі новин, наприклад, Google мають право займатися економічною діяльністю в інтернеті, зауважує Бланкенаґель. Втручання у ці права, хоча й дозволене, але законодавці повинні це дуже добре обґрунтовувати. Саме ця умова, на переконання правника, не виконана.

Перспективи компромісу

У німецькому уряді формується спротив такому правовому захисту результатів творчої праці. Голова фракції Християнсько-демократичного союзу Зіґфрід Каудер вже висловив сумніви. "Ідеться суто про гроші. Але перейматися тим, хто одержить більший чи менший шмат пирога – не належить до завдань парламенту", - наголосив парламентарій.

Також і представник лібералів, міністр економіки Філіпп Реслер висловлює сумніви, що в Бундестазі більшість депутатів підтримають такий закон. Міністр розповів, що існують чутки, що великі німецькі видавництва вже давно ведуть переговори з Google, можливо, з метою дійти згоди за французьким зразком. Водночас самі німецькі видавці цю інформацію заперечують. Вони запевняють, що і надалі роблять ставку на правовий захист результатів творчої праці.

Тим часом німецький уряд зволікає, а опозиція і раніше не була прихильницею відповідного законопроекту. Отже, перспективи для цього закону не дуже райдужні. Видання Frankfurter Allgemeine Zeitung вже навіть оголосило відповідний законопроект похованим. "Якби це було так, тоді, можливо, я б сьогодні увечері налив собі келих вина, - сміючись, каже професор Бланкенаґель. - Але ще не можна нічого сказати, тут замішані політичні інтереси". За його словами, залишається ще багато запитань, які стосуються конституційно-правової сфери.

Зрештою, у цій суперечці йдеться про щось зовсім абстрактне: авторські права. Хто успішно пише тексти, створює театральні п'єси або складає пісні, тому юридично гарантовані надходження, якщо його праці публікуються або ставляться на сцені. Багато митців у такий спосіб можуть заробляти собі на хліб за допомогою мистецтва. Від того у виграші опиняється і суспільство, оскільки воно одержує в ідеальному випадку чудову музику, книги, які зачіпають за живе, а також високоякісну журналістику.

Авторські права: благословення для митців

Однак є й інше бажання споживачів - мати можливість безкоштовно користуватися плодами цієї творчості. Наприклад, переглядати відеокліпи улюблених виконавців на Youtube. Але німецькі митці хочуть мати щось і від цього. Промовистий приклад такої боротьби інтересів - суперечка між порталом Youtube і товариством GEMA, яке представляє інтереси німецьких композиторів і музикантів. Нині при спробі завантажити деякі відеоролики в Німеччині користувачі бачать лише чорний екран і напис, що відео для перегляду в цій країні недоступне.

Це чимось нагадує і ситуацію з суперечкою між Google та німецькими видавцями. Google збирає інформацію, задовольняючи таким способом бажання багатьох своїх користувачів. Такий стан речей дуже легко дозволяє багатющому концерну виглядати поборником вільної мережі, яка слугує всім. У боротьбі проти непривабливого для себе закону Google нині використовує цитату одного відомого блоґера: "За цією логікою власник ресторану міг би вимагати гроші в таксиста, який привозить йому відвідувачів".