Homo Sapiens: наші предки вимирають

У вересні 2005-го в столиці Демократичної Республіки Конго Кіншасі відбулася перша Міжнародна конференція ООН з порятунку людиноподібних мавп. Навіть у заповідниках популяції горил, шимпанзе, орангутангів зменшуються катастрофічно швидкими темпами. Науковці побоюються, що вже за півстоліття в дикій природі може не залишитися жодного найвищого примата. Цій проблемі присвячено чимало фахових конгресів та форумів, але до Кіншаси, крім біологів та природоохоронців, уперше приїхало й чимало політиків. Запросив гостей на конференцію особисто президент ДРК Жозеф Кабіла. Наче демонструючи таким чином, що його уряд рішуче береться до справи захисту тварин. «У тому, як нагально це потрібно, учасники заходу ООН переконалися, побувавши на столичному ринку», - розповідає кореспондент Вім Доренбуш:

«Повільно долаючи течію величної Конго, буксир штовхає довжелезну баржу. До неї вдень і вночі причалюють невеличкі човни з поклажею. До трьох тисяч торговців збираються на борту, доки судно опиниться в Кіншасі. Трюми його вщерть заповнені дарами джунглів: бананами, смаженими личинками комах, рибою й, передусім, м’ясом мавп – делікатесом, який дуже полюбляють міські мешканці. Сотні варених, грилених, копчених невеличких мавпочок, а також шимпанзе та горил на ринку мінятимуть на пластикові миски, транзистори, голки... Іще століття тому в екваторіальних лісах, Камеруну, Габону, Конго, Центральноафриканської Республіки, Танзанії налічувалися мільйони мавп. Сьогодні їх залишилося не більше 500 тисяч. Щомісяця в джунглях добувають до 80-ох тонн мавп’ячого м’яса. Горили та шимпанзе, які важать від 50-ох до 150-ох кілограмів, завжди є бажаною здобиччю. «Зрозумійте, ідеться про виживання найближчих родичів людини, - каже відомий африканський антрополог і природозахисник Ричард Лікі. – Генетична схожість з людиноподібними мавпами становить понад 96%. Головна відмінність полягає в тому, що в людини розвиненіший мозок. Невже ми не можемо скористатися ним, щоб захистити наших менших братів?» Особлива небезпека загрожує вищим приматам у трикутнику Конго-Руанда-Уганда. Ці країни тривалий час воювали між собою. Попри формальний мир, озброєні банди й надалі тероризують мешканців. Селяни тікають від погромів у неприступні гірські джунглі. Відрізані від світу, без надії на допомогу, вони полюють на горил, щоб не вмерти з голоду. Водночас, у Кіншасі так само, як і в інших великих африканських містах, процвітає торгівля мисливськими трофеями. Попільнички з кисті руки горили, високі стільці для бару з черепом шимпанзе замість сидіння - все лише питання ціни. Можна придбати й живий сувенір – потішних дитинчат шимпанзе. Деякі жалісливі співробітники благодійних організацій за власні гроші скуповують їх, не підозрюючи, що платять тим, хто винищив усю мавп’ячу родину. Проти браконьєрства не діють найсуворіші закони. Доки африканське населення не матиме альтернативних джерел прибутку, тобто, не матиме роботи, ухвалена 20-ма африканськими країнами програма, що повинна гарантувати виживання людиноподібних мавп, не буде варта паперу, на якому її написано.»

«Ще гірше ведеться орангутангам - одним із найрозумніших вищих приматів, ареалом мешкання яких є Південно-Східна Азія, - каже експерт з питань збереження біорозмаїття Всесвітнього фонду дикої природи Штефан Циглер. - В Індонезії, наприклад, модно тримати вдома малят орангутангів. При цьому їх годують поп-корном, цукерками, пепси-колою. Навіть коли господар відпускає потім дорослу тварину на волю, розбещена цивілізацією мавпа вже неспроможна пристосуватися до природного меню джунглів. Це одна проблема. Друга: орангутанги, як відомо, живуть винятково на деревах, а в Індонезії тропічні ліси зникають буквально на очах»:

«Швидкість вирубування становить у середньому три футбольних поля щохвилини. За деякими оцінками, в Індонезії та Малайзії на сьогодні знищено до 80% первинного середовища проживання орангутангів, а популяція їх зменшилася на 90%. На думку антропологів, на острові Борнео, зокрема, ці руді людиноподібні мавпи зможуть проіснувати ще якихось 10-20 років.»