"Пандемія ознаменувала справжній початок ХХІ століття"

DW: Пане Крастев, рік тому світ почав змінюватися внаслідок пандемії COVID-19. Як, на Ваш погляд, це відбилося на Європі?

Іван Крастев: Був собі звичний порядок життя, який міг подобатися чи ні, але вважався сам собою зрозумілим. І раптом ми зрозуміли те, наскільки крихким він був. Наприклад, для нас було звичним подорожувати туди, куди хочемо. За мить цього не стало.

Увійшло в моду порівнювати COVID-19 з війною. Але під час нещодавнього перельоту через Відень до Софії я подумав, що, парадоксально, але пандемія є як раз таки протилежністю війні. Під час війни насамперед натовп штурмує вокзали і аеропорти, люди цілий час переміщуються в усіх напрямках, адже вони тікають. А під час пандемії ці місця стають найсамотнішими в світі. Тому однією зі змін і стало це замороження світу. І думаю, що це відчуття того, що у нас забрали наше нормальне життя, і воно надалі з нами залишиться.

...але, з іншого боку, людей зараз єднають цифрові платформи, відеоконференції..

Так, цілком погоджуюсь. Люди мого покоління зі Сходу Європи багато говорять про свободу та її значення. Іноді це цілком фізичне відчуття. Для моєї генерації навіть перетин кордону дарує фізичне відчуття свободи. І раптом нам все це довелося переоцінювати.

Коли ми сидячи вдома краще, ніж будь-коли раніше, усвідомили, що живемо в одному світі. Раптом усіма мовами говорили лише на одну тему. Соціальні мережі стали віртуальними, а це означає, що стерлася різниця у відстані між моїм другом на сусідній вулиці та в іншій частині земної кулі. Якщо з дому вийти все одно неможливо, то й відстань до обох однакова.

До того ж, раптом ми почали цікавитися тим, що раніше нас не турбувало. Для декого закриття вдома стало відкриттям світу, адже вони зрозуміли те, наскільки всі ми поєднані.

Читайте також: Яким буде світ після пандемії COVID-19, або корисні уроки "іспанки"

Ми бачили і недовіру до протиепідеміологічних заходів з боку певної частини населення у Європі. Чи не вважаєте Ви це наслідком поширення різноманітних конспірологічних теорій?

Так, абсолютно. І такого чимало. Знаєте, там, де я живу, можна почути багато міфів, теорій змов та різноманітних інших форм недовіри до академічної спільноти та уряду. З початком кризи я не тільки сподівався, а навіть очікував того, що довіра до експертів неодмінно зросте. Адже, коли йдеться про власне здоров'я, близьких та друзів, то люди мали б бути готовими довіряти медикам та експертам більше, ніж коли ідеться, скажімо, про зовнішню політику. У таких країнах, як Німеччина більшість населення дотримується порад. Але в інших державах, не лише в Східній Європі, але й у Франції, можна спостерігати за тим, як градус недовіри до будь-яких експертних думок є настільки високим, що люди готові вірити найдикуватішим  міфам.

Цікаво, що націоналісти та популісти не отримали вигоди від нинішньої ситуації. Ще кілька місяців тому багато хто вірив, що таких політиків як Дональд Трамп або Віктор Орбан криза лише посилить. Насправді ж усе навпаки. Чому?

Я би сказав, що популізм вкорінюється не в страху, а там, де панує неспокій та турбота, у дуже розмитому вигляді страху. Люди реагують на це пошуками того, хто розділить з ними ці страхи. Але коли настає криза на кшталт пандемії коронавірусу, то люди шукають політиків, здатних взяти на себе відповідальність та вирішити проблеми. І у цьому сенсі популісти нічого не запропонували. Багатьом з цих керівників урядів, які позиціонують себе як сильні лідери, що тримають ситуацію під контролем, криза дуже не до снаги. Адже до певної міри такі кризи вимагають наявності лідера, здатного знаходити спільну мову зі суспільством.

І що можуть зробити європейські демократії для того, щоби переконати своїх громадян?

Ліберальні демократії мають показати, що суспільні інтереси мають найвищий пріоритет. Звичайно, люди мають право дотримуватися іншої думки. Але мають бути готовими і до наслідків. Наприклад, я вважаю прийнятним те, що авіакомпанії, з метою захисту інших, вимагають від пасажирів довідку про проходження вакцинації.

Читайте також: Коронавірус - в архів! Музеї збирають артефакти часів пандемії

А право на іншу думку, гарантоване демократією, чи не стає тут фактором ризику?

Є справжній ризик. І цей ризик з'являється, на останньому, як я сподіваюсь, етапі кризи, коли йдеться про організацію кампанії вакцинації. У нас тут класичний конфлікт, типовий для усіх ліберальних демократій, між індивідуальними правами та суспільними інтересами. Наприклад, як приватна особа я маю право заявити, що не хочу бути вакцинованим. Це моє приватне рішення з тих чи інших причин, які у кожного можуть бути свої. І я маю право обирати якою саме вакциною робити щеплення.

Разом з тим нам необхідно мати певне визначальне число вакцинованих для того, щоби суспільство повернулося до нормального життя. Зараз це є визначальним фактором. Тож, як же нам розв'язати конфлікт між індивідуальними правами й поверненням до нормального життя, при цьому не забуваючи, що кожен додатковий місяць кризи дорого обходиться економіці? Потреба розв'язання економічних проблем надалі лише зростатиме. Європа не може собі дозволити останньою оговтатися від наслідків кризи. Соціоекономічна різниця між різними групами тоді набуде визначальної ваги.

Перед якими найбільшими викликами постане європейський проєкт у 2021 році, і як їм можна буде протистояти?

Думаю, що для об'єднаної Європи архіважливим у 2021 році стане вихід із кризи і певною мірою повернення до нормального життя. Практично це означає відновлення економіки, відкриття кордонів та перехід до пост-пандемічного стану. Визначальним я вважаю і те, як Євросоюз позиціонуватиме себе в світі у 2021 році. Найважливішими тут є відносини зі США та Китаєм. Пандемія ознаменувала справжній початок ХХІ століття.

Довідка: Болгарський політолог Іван Крастев очолює Центр ліберальних стратегій у Софії та є науковим співробітником Інституту гуманітарних наук (IWM) у Відні. Крастев один із засновників та член Європейської ради з міжнародних відносин. Він досліджує пост-комуністичну ситуацію у Росії та країнах Східної Європи. У минулому - головний редактор журналу міжнародних відносин Foreign Policy България.

Інтерв'ю провела: Адельгайд Файльке