Катерина Бабкіна: Чи дійсно годі себе жаліти?

В одному з романів Кейт Аткінсон є епізод, де психотерапевтка каже героїні, Рубі, яка пережила в дитинстві дуже травматичний досвід, втрату пам'яті і загалом була нелюбима і занедбана і здійснила підлітком спробу самогубства, але на сеансі все одно говорить про те, як їй жаль інших людей - сестер, батька, мати:

- То що, нам перебирати всіх людей на землі, живих і мертвих, примовляючи "шкода такого-то" чи "шкода сякого-то", перш ніж ми дійдемо до "шкода Рубі"?

Я досвідчена читачка художніх книжок, і тому наростила собі певного штибу емоційну броню проти вигаданих історій та красного слова, але вимушена сказати, що на цьому моменті я заплакала.                                                                                            

Ні, мені не було шкода Рубі. Мені було шкода себе. Рубі, зрештою, вигадана персонажка, її немає, а її страждання несправжні - а ось сиджу я, жива людина, яка так само не може ніколи собі дозволити себе пожаліти. Оце було дійсно прикро.

Як часто ви чули чи чуєте фразу "Годі себе жаліти"? Готова закластися, якщо ви живете чи виросли десь на пострадянських теренах, то це одна з десяти новітніх заповідей, одне з топправил життя. "Годі себе жаліти" від творців "Не гніви бога", "В мене таке саме" та безсмертного блокбастера "Он в Африці діти голодують, а в тебе все добре".

Новітні заповіді

Все б нічого, якби ми чули це, виростаючи і формуючись в теплому, сприятливому середовищі, провідні цінності якого - якісні взаємини, любов, повага, підтримка, розуміння, толерантність та визнання й повага особливостей та відмінностей кожного й кожної. В житті та в оточенні спільноти, де нас завжди було б кому пожаліти, де ми завжди мали б ту чи того, хто допоможе контейнувати емоції, з якими ми не можемо чи не вміємо впоратися, це було би доречно.

Але гляньмо правді в вічі - більшість людей навколо нас - ні, не злі й не байдужі, - але просто з останніх сил вивозять себе і своє. Їм дісталися непрості часи та обставини, і ніхто не навчив, як бути з цим усім - ні в контексті самих обставин і часів, ні в контексті емоцій та власного сприйняття. Зігріти, контейнувати, якісно пожаліти когось іншого? Дайте дорогу.

Читайте також: Ірена Карпа: Пандемія і психіка, або Як ваше психічне здоров'ячко?

Те що нас не вбиває, як ми звикли думати, робить нас сильнішими. Можливо, це дійсно так. Але чи вміємо ми питати себе, чи робить воно нас кращими та, головне, щасливішими? Чи сила, міць, уміння будь-що вижити, вистояти, прийняти удари долі й будь-що не жалітися, а тримати все в собі - це ті вміння, які допомагають нам прожити дійсно добре життя, чи бодай сприяють успіху?

(Не)здорове себелюбство

Ми навчені, що ближнього потрібно любити (хоча дуже часто проскакуємо ту частину твердження, де про "як себе самого") та що допомагати іншим, співчувати - це чесноти. Слово "егоїзм" вживається здебільшого в негативному контексті, а останнім часом, щоби хоч якось цей егоїзм виправдати, до нього мусимо додати слово "здоровий". Хто-небудь знає, здоровий егоїзм - це який? А не-здоровий? До якого лікаря нести свій егоїзм, щоби визначити ступінь його здоровості і, отже, прийнятності? Ми знаємо, що той, хто думає лише про себе та на перше місце ставить свої інтенеси - не ок, але в нас немає моделі взаємодії, з якої ясно, хто ж має в першу чергу подбати про інтереси людини, якщо не вона сама. Тобто, її не в нас немає - взагалі не має такої життєздатної моделі. І - бути не може.

В ситуаціях, коли до нас не добрі і не справедливі, коли нас ошукують чи використовують, коли нам навмисне (або й нехотячи) роблять неприємно чи боляче, коли ми помиляємося, коли нас не люблять, коли ми самотні, коли нам не вдається те, в що ми вклали багато зусиль; в ситуаціях, коли ми не знаємо, як вчинити, фруструємо, не справляємося, робимо неправильний вибір, наслідки якого нищівні; коли ми втрачаємо тих, кого любимо, коли переживаємо трагедії, хвороби, нещастя - якщо ми запечатуємо в собі печаль, злість, горе й біль, вони руйнують нас потім впродовж цілого життя.

Читайте також: COVID викликає психічні захворювання? Дослідження британських науковців

Ці речі потрібно дозволити собі пережити, всупереч тому, як часто нам - і ми іншим, - радять "не переживати так". Якщо просто перетривати їх з посмішкою, ніби все добре - руйнівний вплив їхній нікуди не дінеться, і біль, горе, злість і печаль повертатимуться до нас знову й знову, вигулькуючи зсередини коли на них і не чекали.

Пожаліти себе

Страждання часто бувають більші за нас, впоратися з ними непросто і нам потрібно, щоби нас хтось пожалів, обійняв, підтримав. Іноді є кому це зробити, а часом ми гадаємо, що ні. Але насправді ми завжди можемо - і мусимо, - пожаліти самі себе.

Жаліти себе, бути добрими та співчутливими до себе - зовсім не означає потурати своїм слабкостям. Найчастіше це просто дозволити собі бути живими і пережити ті емоції, які виникають внаслідок різних подій. Дозволити собі сказати "мене зневажили і мені болить", "я помилилася і я відчуваю злість", "я переживаю втрату і горюю".

Ще "жаліти себе" - це звільнити себе від почуття провини. За помилки, за неправильний вибір, за не достатньо хороші думки чи вчинки, за безсилля. Це слід зробити просто тому, що почуття провини - воно про те, що вже відбулося, а те, що відбулося, змінити уже не можна. Почуття провини просто від'їдає в нас частину ресурсу, який ми могли би спрямувати на те, щоби виправити ситуацію і... все. Воно нічого не дає нам навзаєм. Пожаліти себе і звільнити себе від почуття провини - наш обов'язок.

Читайте також: Несподіваний прогноз німецького футуролога про життя після коронавірусу

Ще "жаліти себе" - не нехтувати своїм здоров'ям, відповідально ставитися до своїх бажань, дбайливо - до своїх цінностей. Це непросто, до речі, і вимагає постійного докладання зусиль. Але саме в цьому контексті "досить себе жаліти" часто означає "досить намагатися не дозволити іншим використовувати тебе", і цього потрібно уникати.

А ще "жаліти себе" - це знати себе. Знати, чого ви дійсно хочете, що ви правда можете, а що вас ранить. І керуватися саме цим, обирати себе.

І якщо важко так зразу це собі дозволити, то можна спробувати ставити себе на перше місце бодай просто через те, що якщо ви поламаєтеся чи закінчитеся, то й іншим ви також нічого більше не зможете дати. Хоча би для початку, щоби навчитися таки жаліти себе хоч якось.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.