Зміна влади в Афганістані: хто такі таліби

Вони називають себе "студентами" - так дослівно перекладається з пушту слово "талібан". Утім, цей радикальний ісламістський рух асоціюється в очах міжнародної спільноти не зі студентами, які сидять у бібліотеках над книжками, а з терором і руйнуваннями.

Коли таліби взяли під контроль практично всю територію Афганістану і увійшли до Кабулу, тисячі мешканців столиці кинулися до аеропорту з надією потрапити на один з нечисленних літаків, які могли би вивезти їх з країни. Що це за радикальне угруповання бойовиків, які викликають такий жах у Кабулі та по всьому світі?

Лідери Талібану

Для "Талібану" характерна жорстка ієрархічна структура. Лідером угруповання з 2016 року є Мавлаві Хайбатулла Ахунзада. Релігійний провідник "Талібану" є одночасно і керівником з усіх політичних і військових питань. У нього троє заступників і низка міністрів, відповідальних за різні напрямки - від економіки до розвідки. Загалом до керівного органу талібів - Кветтської шури ("Шура-е-Кветта") входять 26 осіб. Цей управлінський орган був утворений 2001 року у вигнанні, після повалення міжнародними силами режиму талібів, у місті Кветта - столиці пакистанської провінції Белуджистан. Натомість відділ Талібану, відповідальний за міжнародні зв'язки, вже багато років базується у столиці Катару місті Доха. Його очолює співзасновник Талібану Мулла Абдул Гані Барадар. Группа на чолі з Барадаром раніше відповідала, зокрема, за мирні переговори із США. Головним переговірником від Талібану виступав Мулла Абдул Хакім.

Читайте також: Коментар: Афганістан - лицемірству треба покласти край

Золото ісламістів

Бойовики "Талібану" значною мірою фінансуються за допомогою доходів з продажу на експорт опіуму і героїну. За оцінками експертів ООН, лише за 2018 і 2019 роки "Талібан" заробив на наркотиках понад 400 мільйонів доларів - це близько 60 відсотків від загального бюджету організації, якщо виходити з розрахунків з офіційних американських джерел. Як випливає, зокрема, з доповіді експерта Центру афганських досліджень Ханіфа Суфізади з університету Небраски, решту надходжень становлять гроші з видобутку корисних копалин, а також пожертви. Серед спонсорів "Талібану" є й іноземні держави. "У них є двоє союзників", - каже Ґідо Штайнберг (Guido Steinberg) з німецького Фонду науки і політики (SWP). Перший - це Іран. Революційна гвардія останніми роками підтримувала "Талібан" на противагу американцям. Однак головним союзником є Пакистан. Пакистан воює на боці "Талібану", - зауважує Штайнберг.

Історія "Талібану"

"Талібан" постав з кровопролитної громадянської війни в Афганістані, що розпочалася після виведення радянських військ 1989 року. Офіційно угруповання було утворене 1994 року, однак задовго до цього значна частина його майбутніх лідерів і пересічних членів вели бої проти радянських військ. У цьому талібів підтримували американські спецслужби. Назва "Талібан" ("студенти") постала з того факту, що чимало бойовиків першої хвилі були студентами медресе - ісламських релігійних семінарій в Афганістані і Пакистані. З цих шкіл таліби згодом перейняли екстремістську ідеологію, що бере свій початок у радикальній формі сунітського ісламу.

Мулла Мохаммед Омар - майбутній лідер "Талібану" - був обурений тим, що ісламське право не було запроваджене в країні по завершенні радянської окупації. Спершу він зібрав пів сотні студентів релігійних шкіл під гаслом відновлення порядку і безпеки. Угруповання швидко розросталося за підтримки Пакистану і поставило собі за мету скинути місцевих корумпованих князьків по всій країні. Один за одним таліби брали провінції під контроль. Радикали набували популярності серед населення завдяки брутальній боротьбі з корупцією. Під їхнім пануванням припинився рекет і стало безпечніше займатися дрібним бізнесом. 1996 року таліби взяли під контроль Кабул і скинули чинний уряд. До 1998 року "Талібан" контролював вже 90 відсотків території країни.

Цінності талібів: шаріат

Однак правління "Талібану" ознаменувалося не лише більшою безпекою для торгівців. Ідеологія ісламістів базується на салафізмі - радикальній формі ісламу. Таліби запровадили шаріат - форму правління, що керується суспільними уявленнями ісламістів. Вони зневажають права людини у сучасному розумінні, передовсім обмежуючи права жінок і дівчат. Починаючи з 10-річного віку, дівчатам не було дозволено ходити до школи. А жінкам доводилося носити бурку - верхній одяг, який повністю покриває все від голови до п'ят, включно з обличчям, залишаючи лише прорізь для очей. Жінкам було заборонено під страхом смертної кари керувати автомобілем і виходити на вулицю без супроводу чоловіка або брата. Телебачення і музика були заборонені, кінотеатри закриті. Вбивці, а також ті, хто заподіяв шлюбну зраду, страчувалися привселюдно. За крадіжки злодіям ампутували кінцівки.

Експерти застерігають, що таліби не змінили своїх підходів. "Свідчення очевидців з Кандагара та інших міст, захоплених талібами, невтішні", - каже американська експертка з питань Афганістану Джессіка Берлін. "У нас немає жодних підстав думати, що вони стали хоч якось більш гуманними", - зазначає вона.

Читайте також: Ветерани Бундесверу розлючені через падіння Афганістану

Кінець першого правління "Талібану"

Через систематичні порушення прав людини, міжнародна спільнота ставилася до Афганістану під владою талібів як до країни-парії. Утім, про військову інтервенцію не йшлося, аж поки не сталися теракти у США 11 вересня 2001 року. Усама бін Ладен - лідер терористичного угруповання "Аль-Каїда", що стояло за нападом, внаслідок якого загинули більше трьох тисяч людей, знайшов прихисток в Афганістані. Після того, як Талібан відмовився видати американцям Бін Ладена, США вторглися до Афганістану і скинули владу талібів.

2018 року США розпочали перемовини про мирну угоду з "Талібаном", не залучивши до цього процесу обраний на вільних виборах уряд Афганістану. Перемовини між афганським урядом і талібами розпочалися у вересні 2020 року, однак невдовзі застопорилися. Коли у квітні 2021 року президент Сполучених Штатів Джо Байден анонсував виведення підрозділів США і НАТО до 11 вересня, критики такого кроку висловили побоювання, що в разі поспіху з виведенням військ демократично обраний уряд Афганістану довго при владі не утримається. Схоже, вони мали рацію.