Усе почалося набагато раніше, ніж Конституційний суд України (КСУ) ухвалив рішення, яким заблокував систему електронного декларування чиновників і суддів, скасував відповідальність за незаконне збагачення і обмежив роботу Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК). Усе почалося навіть не тоді, коли ці ж судді вбили статтю, що встановлювала покарання суддів за неправосудні рішення.
Корупційна корпорація
Усе почалось тоді, коли в країні тільки заговорили про боротьбу з корупцією. А ті, хто тоді, в середині 1990-х, мав їй протидіяти, - законодавці, президенти, чиновники, правоохоронці, прокурори і судді, - вирішили, що їхніх зарплат і винагород їм замало, а жити треба красиво. Тоді вони й схвалили непублічний кодекс корпоративної поведінки: назовні - позірне антикорупційне благочестя, а насправді - корпоративна солідарність, яка є притаманна хіба що кримінальним колам.
Відтоді жодних результатів боротьби з корупцією не було - корпорація трималася міцно, тож антикорупційне законодавство видозмінювалось, удосконалювалось, чепурилось. І ось вже навіть Захід після двох українських революцій натякнув, що хоче результатів. І, зрештою, таки простимулював, попри шалений опір корупціонерів, надсучасні антикорупційні закони - з антикорупційними бюро і прокуратурою, з НАЗК і Антикорупційним судом. Ще й безвіз з ЄС та фінансову підтримку для розбудови гарного життя українців надав.
Але корпорація не здалася.
Читайте також: Троє депутатів Європарламенту написали Арахамії жорсткого листа
Вона трималась весь час, бо чинила своє свавілля тихо, зачинившись у кабінетах і віддаючи накази міліції "надрати задницю журналісту", затягати незручних конкурентів по СБУ і прокуратурах. І якби не аудіозаписи з тих кабінетів, українці й досі б не уявляли, як ця корпорація діє. І якби не публічні електронні декларації, то й не знали б українці ціну життя її членів. Новітня система антикорупційного законодавства таки дала про себе знати і смикнула кількох суддів КСУ. І вони відреагували, публічно показавши свої зуби і щупальці - ухвалили рішення, які зводять дію цього законодавства нанівець.
Але все пішло не так, як вони гадали.
Вихід в люди
Кілька днів українці перманентно спостерігають диво суддівської епіфанії - судді КСУ чи не вперше почали виходити до преси. І кого ж бачать українці? Корифеїв конституціоналізму? Аскетів правосуддя? Духовидців справедливості? Та годі ж - бачать вони повітового плагіатора Ігоря Сліденка, який примудрився в останнє рішення вставити тези першого міністра фінансів США Александра Гамільтона. Бачать вони й недорікуватого Олександра Тупицького, який, як сам визнає, не навчився правильно заповнювати податкову декларацію, земельного махінатора, який ніби щойно реінкарнувався з героїв Карпенка-Карого. Бачать українці метрів юриспруденції, які спочатку ухвалюють рішення, а потім обіцяють змінити його суть на протилежну шляхом "роз'яснення" до цього ж таки рішення!
Читайте також: Голова КСУ Тупицький пояснив історію зі своєю власністю у Криму
Перед десятком журналістів ці судді почали пояснювати, що саме мали на увазі в своєму рішенні. Але при цьому навіть не цитували ухвалений ними ж текст. І Тупицький, і Сліденко обидва вибухають, коли говорять, як офіційний орган НАЗК ставить їм запитання щодо їхніх декларацій. І обидва обурюються, що з ними - суддями КСУ - так поводити себе не можна.
Можна, панове судді. Можна, адже суддівська незалежність - це категорія, яка діє, коли судді здійснюють правосуддя і конституційне судочинство. А коли вони (ймовірно) порушують закон, компетентні органи можуть і повинні це розслідувати, а суд - виносити вердикт. І суддя Конституційного суду у випадку "набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення ним злочину" позбавляється посади і повноважень.
На кону - республіка і демократія
Водночас відповідь, яку обрав президент Володимир Зеленський і яку він хоче загорнути в обгортку парламентського рішення, зруйнує в Україні більше, ніж зруйнувала корупційна корпорація. Воно може зруйнувати республіку - ту вистраждану форму правління, яка закріплена в конституції і діяла так, що навіть корпорація не могла її знівелювати.
Немає в Конституції України положення, що президент може ініціювати, а парламент схвалити розпуск органу, призначення членів якого здійснюють три структури. Президент навіть свою квоту в КСУ не може "зачистити", не кажучи вже про парламентську і суддівську. І в той момент, коли бачиш законопроєкт про "відновлення доброчесності конституційного судочинства", розумієш, що його ініціює людина, яка так і не зрозуміла, що таке верховенство права, держава, її форма і режим правління, тобто республіка і демократія.
Читайте також: Експерт: Незалежність судової системи в Україні треба зміцнювати, а не послаблювати
Ані нинішні представники Конституційного суду, ані президент з його законодавчою ініціативою про перезавантаження цього органу не мають рацію, так само, як і нема правильних швидких рішень. Перш, ніж робити черговий крок на шляху виходу з конституційної кризи, треба ретельно зважувати кожну деталь. Нині ж складається таке враження, що тонкий аромат елітної корупції, що десятиліттями запаморочливими хвилями розтікався в кабінетах членів корпорації, загуснув до консистенції сумнозвісного "Новачка" - у випадку з Україною інгібітора здорового глузду.
Одним розчерком пера зараз можна відправити країну в пекельний конституційний локдаун, в якому кожен наступний крок тих, хто вважає, що вирішує проблему, закручуватиме спіраль кризи дедалі крутіше.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.