Коронавірус в Україні - маски скинуто
В одному зі своїх нещодавніх віршів "Добросусідський патруль" американка українського походження Вірляна Ткач пише, що спостерігаючи, як люди на райончику у Нью-Йорку вороже дивляться одне на одного в супермаркеті, перевіряючи, чи правильно вбрана на обличчя сусіда маска, вона розуміє, як свого часу чуле та інтелігентне суспільство так швидко скотилося до взаємних доносів і стукацтва сталінської доби.
З одного боку, я цілком поділяю її спостереження, з іншого - це я та людина, яка вимагає від усіх вбрати маску, так, і на ніс також, та відійти від мене на півтора метра. Привіт.
На початку пандемії суворий карантин, включно із забороною гуляти в парках і замалим не пересуватися вулицями, скасування руху громадського транспорту та насильницьке припинення роботи практично всього викликали хвилю масового обурення, особливо коли заступник міністра охорони здоров'я та головний санітарний лікар України Віктор Ляшко зізнався, що частина заборон не мала під собою ніякого логічного пояснення і була впроваджена виключно, щоби налякати населення. Налякане населення не оцінило цього маневру, навіть попри те, що статистично Україна за кількістю нових захворювань і смертей виглядала дуже непогано навіть на тлі значно більш благополучних країн.
Читайте також: Як в Україні розслідують ланцюги зараження на COVID-19
А потім у квітні всім на радість карантин послабили, й в усіх з'явилося це п'янке відчуття, що загроза позаду. Зараз ми розплачуємося за нього обмеженнями в'їзду до багатьох країн та головне - здоров'ям +двох тисяч нових громадян України щодня і, зрештою, життям декого з них. Всі хочуть працювати, на море, в кіно; бари прагнуть відкритися без обмежень, містяни - не витрачатися на маски, а "Укрзалізниця" відкрила повний продаж квитків, що в принципі унеможливолює будь-яку дистанцію за рахунок самої конструкції вагонів - зате уже ніхто не ганяє їх напівпорожніми.
Батьки вимагають відкрити школи з вересня і не покладатися на дистанційну освіту - але як говорить нам віднедавна популярний інтернем-мем - ті, хто гадає, що діти у школі носитимуть маски, дезінфікуватимуть руки, дотримуватимуться півтораметрової дистанції та не облизуватимуть долоні й не хапатимуть інших дітей за обличчя з криком "Коронаааа!" - просто ніколи не бачили дітей.
І от дедалі частіше мені здається, що всі ці люди - просто безсмертні, а я внаслідок якоїсь прикрої випадковості - ні.
Теоретично я розумію, що померлі десь там у районній лікарні люди зачіпають значно менше, ніж коли ти конкретно той один зайвий на зупинці, якого вже не можуть пустити у трамвай, але на практиці мені дуже важко не ненавидіти людей, які не носять масок, підходять до мене ближче, ніж на півтора метра, та мацають все своїми руками без рукавиць. Саме, даруйте, кожну жіночку, яка в "Сільпо" перемацує всі помідори, щоби вибрати найкращі, і кожного серйозного чоловіка, який у банку думає, що черга в касу посунеться швидше, якщо він підійде до мене якнайближче, бо так чисто візуально черга коротша.
Читайте також: У Брюсселі тепер треба носити маску в усіх громадських місцях
Що я знаю про людей без масок та тих, хто не дотримується дистанції? Що це ліниві невігласи, нездатні сприйняти повсюдну зараз і досить просто візуалізовану інформацію про те, як саме носіння масок запобігає поширенню вірусу, а натомість охочі кричати "маски все одно не допомагають"; що це люди, яким гранично байдуже до інших, адже маски захищають тих, хто довкола, а не тих, хто їх носить; зрештою, що це люди агресивні - так, опинившись у серпні в літаку поруч із дівчиною, яка принципово не хотіла підняти маску з підборіддя, щоби та закрила ніс і рот, я разів зо 20 викликала до неї бортперсонал, і вона з великою насолодою крила їх матом - тобто, готова була теоретично померти за можливість робити це знову і знову. І ще що ці люди охочі перекласти відповідальність з Якова на всякого, бо який сенс їм носити маски, якщо уряд (мер, лікарі, фонди, олігархи чи додайте що чи кого хочете тут) все одно нічого для них не робить.
Читайте також: Дослідження: як молоді і здорові люди поширюють COVID-19
І все ж пандемія візуалізувала у досить простий спосіб не лише якість, але й кількість таких людей. Маски скинуто. Чи хотіла я знати, що агресивних лінивих невігласів навколо аж так багато? Не думаю, але вибору в мене нема.
Дотримання вимог карантину - дуже делікатних, ненасильницьких вимог, - носіння масок у публічних місцях, півтораметрова дистанція та намагання уникати тактильного контакту з усім, з чим можна, - вимагає певних зусиль. Транспортна система українських міст погано витримує навантаження "не більше десяти в салоні", а альтернативні види транспорту можливі та доступні не для всіх; маски коштують грошей, шиття їх із марлі вимагає трохи часу, а щоби не забувати їх постійно вдома, треба напружити мізки; заклади, театри, різноманітні салони хочуть заробляти, а для цього їм потрібно приймати більше клієнтів чи відвідувачів, ніж можливо по одному на півтора квадратних метра; знову ж таки, помідори і персики в супермаркетах - одні кращі, а інші гірші, і поки не помацаєш, не можеш знати, що не купиш саме гірші. Це все трошки несправедливо, але за великим рахунком - дрібниці в порівнянні навіть із чиїмось здоров'ям, я вже не кажу про життя.
Читайте також: Коронавірус в аерозолях: з'явилися нові наукові підтвердження
Незручності, спричинені тим, щоби почекати на ще наступний тролейбус, не підійти ні до кого впритул у черзі, не чіпати зайвий раз руками нічого взагалі - такі ж малі й незначущі, як затрудненість дихання, коли маска вбрана правильно на рот й на ніс. Вірте мені, я знаю про що кажу, в мене теж є рот, ніс та маска. Незручності незручностями, але найкращий і найдружніший до всіх спосіб дотримуватися заходів коронавірусної безпеки - це просто взяти й почати їх дотримуватися. Без але. Це буває напряжно, але - у цілком прямому сенсі тут - не смертельно.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.