"Землетрус", "ураган", "цунамі" - після виборів до парламенту Чехії, які відбулися минулими вихідними, мас-медіа країни не цураються жодних порівнянь їхніх результатів із різноманітними катастрофами. Адже у, з точки зору історії, найуспішнішій демократії постсоціалістичних країн близько 60 відсотків виборців віддали свої голоси за антисистемні та антиелітарні партії. І це тоді, коли економіка країни працює безпрецедентно добре. Тут є над чим замислитись, надто з огляду на те, що йдеться про країну Євросоюзу.
В інших країнах ЄС кажуть про ще один "зсув направо" в Східній Європі та про те, що тепер іще одна країна на Сході спільноти стала на той самий шлях, яким ідуть Угорщина та Польща. Та попри будь-які побоювання, пов'язані з результатами виборів у Чехії, треба оцінювати ситуацію тверезо. Ключовими словами на кшталт "зсуву направо" та "євроскептицизм" на Сході регіон лише підпадає під загальні закиди, але зрозуміло від цього стає мало.
Отруєна атмосфера в Чехії
Чеські протисистемні виборці у великій своїй кількості не є глухими праворадикалами. Їм просто набридла повільність політичної еліти. У важливих реформах у соціальній та освітній сфері, а також галузі охорони здоров'я, роками немає жодного поступу, на регіональному та місцевому рівнях і надалі процвітають протекціонізм та кумівство. У частині чеського суспільства шириться страх опинитися у програші від наслідків глобалізації. Водночас такі політики, як президент Чехії Мілош Земан, останніми роками цілеспрямовано отруювали загальну атмосферу в суспільстві – приміром, завдяки постійним зневажливим висловлюванням на адресу ЄС, біженців, але й загальних гуманістичних цінностей та ліберальної демократії.
Підтримує цей дискурс частково і мільярдер та засновник партії ANO Адрей Бабіш. Утім, найбільше голосів йому вдалося здобути за допомогою обіцянки провести "генеральне прибирання" в Чехії та покінчити з корумпованою елітою. У цьому не бракує іронії, адже Бабіш і сам завжди належав до істеблішменту й неодноразово потрапляв у центр скандалів через махінації з податками та державними дотаціями. Та на відміну від таких політиків, як Віктор Орбан чи Ярослав Качинський, націоналістом чи шовіністом Бабіш не є, він також не має глибоко антидемократичного бачення майбутнього Чехії. Він є радше амбітним та самозакоханим олігархом, який вірить, що його авторитарний підприємницький стиль правління допоможе також і країні. У цьому авторитаризмі й полягає небезпека, яка походить від Бабіша.
Привід для занепокоєння серед еліт
Та наскільки Бабіш стане визначальним для майбутнього Чехії, поки що залишається незрозумілим. Не лише формування уряду проходить украй складно, адже ніхто не хоче вступати в коаліцію з ANO. Іще до виборів, упродовж останніх років, Бабіш змусив залишити партію цілу низку розумних людей, які, власне, сталися б йому в пригоді, аби реалізувати свої цілі щодо більшої економічної свободи та ефективності. У ролі прем'єра він уже не зможе, крім того, гратися в опозицію в складі уряду, як він робив це на посаді міністра фінансів, яку він обіймав з 2014-го по травень 2017 року. Тож рівень довіри до його особи може суттєво впасти.
Не в останню чергу варто зазначити, що партія Бабіша не є докорінно антиєвропейським проектом. Єдиною спільною метою країн Вишеградської четвірки, до якої, крім Чехії, належать також Польща, Словаччина та Угорщина, за Бабіша, як і за його попередника, залишається незгода з політикою ЄС щодо біженців. Тож перемога ANO на виборах іще не означає посилення і без того дедалі більш розрізненої всередині Вишеградської групи.
Тим не менш, таке багаторазове очорнення істеблішмену всередині та за межами Чехії є справедливим приводом для хвилювань. Якщо традиційні еліти не хочуть у якийсь прекрасний день повністю бути зметеними сумнівними антисистемними силами, вони повинні нарешті домогтися більш прозорого, сталого та демократично легітимізованого урядування. Лише так їм удасться переконати в собі людей.