Звільнення голови Служби безпеки України Івана Баканова та генпрокурора Ірини Венедиктової стало справжньою політичною сенсацією в Україні. В умовах війни, коли від влади закономірно чекати максимальної консолідованості, такий крок виглядає як публічне лінчування осіб, які входять до найближчого оточення Володимира Зеленського. Підставою, як пояснив сам президент, стали численні факти зради з боку чільних посадовців СБУ і прокуратури у регіональних відділеннях на територіях, окупованих Росією після 24 лютого.
Рішучість лише на перший погляд
То що ж, виходить, для президента немає недоторканих серед найближчих соратників, коли йдеться про безпеку держави? Деякі перші відгуки у соцмережах були близькими до ейфорії. Можливо, війна змусила Володимира Зеленського, який, ставши президентом, оточив себе друзями і колишніми партнерами по бізнесу, переосмислити свої принципи? Навряд. Адже рішучими дисциплінарні заходи Зеленського проти оточення є лише на перший погляд.
Вже наступного дня в Офісі президента уточнили, що про звільнення цих посадовців поки не йдеться, а їх лише відсторонили від виконання обов'язків, поки розслідуватимуться численні факти державної зради у їхніх відомствах. Що відбувалося в Офісі президента протягом дня 18 липня, чи прислухався він до критики - швидше за все, ми ніколи не дізнаємось. Але події раптом почали розвиватися блискавично. Вже ввечері - через добу після появи указу про усунення - президент вніс подання про звільнення Івана Баканова та Ірини Венедиктової, вранці 19 липня їх розглянув профільний комітет Верховної ради, ще через кілька годин депутати на пленарному засіданні звільнили обох.
Говорити про те, що за пів дня було проведено анонсоване Офісом президента розслідування, несерйозно. Проте після борсань глави держави залишається багато питань. Виникає враження, що колишній комік, який після нападу Росії виріс в очах усього світу, ставши мужнім лідером нації, раптом "здувся", коли мова зайшла про необхідність брати на себе політичну відповідальність за провальну роботу свого оточення.
Генеральська зрада
Про ймовірні факти державної зради у силових органах українці дізналися ще у перші тижні війни. Але президенту знадобилося кілька місяців, щоби продемонструвати суспільству свою реакцію на цю проблему. Особливо кричущими були факти держзради у Службі безпеки України, яка на рівні зі Збройними силами в умовах війни з Росією є ключовим силовим органом держави. Одним з підозрюваних у держзраді є, зокрема, Начальник головного управління внутрішньої безпеки СБУ, бригадний генерал Андрій Наумов, який втік з країни 23 лютого - за день до початку російського вторгнення. Той самий Наумов, який зробив блискавичну кар'єру у Службі безпеки саме після того, як цей орган очолив тепер "тимчасово усунений" Іван Баканов.
Яке ще розслідування потрібне Зеленському, щоби зробити висновки? Лише цього ганебного для Служби безпеки України в умовах війни випадку достатньо, щоби Баканов пішов з посади.
Імітація рішучих висновків
Проблема - не у Баканові чи Венедіктовій, а в самому Зеленському, який їх призначив. Замість визнати, що, зокрема, призначення Івана Баканова - друга і колишнього партнера по бізнесу - на ключову для безпеки держави посаду було помилкою, Володимир Зеленський спершу, схоже, намагався просто імітувати рішучі висновки. Президент і голова СБУ разом несуть відповідальність за провалене очищення спецслужби від корупціонерів і зрадників. Звільняючи Баканова, Зеленський, хоч і із запізненням, все ж таки робить висновки про результати його роботи.
Однак його борсання змушують засумніватися, чи зрозумів президент свою власну помилку: що не варто булопризначати керувати спецслужбою людину, з якою виріс в одному дворі, з якою дружиш сім'ями з п'ятирічного віку. У таких призначеннях важко знайти інший мотив, ніж бажання контролювати силовиків через людину, яку вважаєш на сто відсотків своєю. Це, хоч і меншою мірою, стосується й відстороненої Ірини Венедіктової, яка є вірною соратницею Зеленського з перших днів його політичної кар'єри.
Затягувати реформи більше не вийде
Багато що вказує на те, що звільнення людей з близького оточення є вимушеним кроком Зеленського під тиском не лише суспільних очікувань, але й західних партнерів. Показово, що у своєму відеозверненні 17 липня президент не лише оголосив і пояснив рішення щодо відсторонення Баканова і Венедіктової, але й одночасно заявив, що очікує якнайшвидшого завершення конкурсу з обрання нового керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Очільника цього ключового для боротьби з корупцією відомства не можуть обрати вже майже два роки. Зробити це якнайшвидше неодноразово у своїх спільних заявах вимагали посли країн Великої сімки. Володимир Зеленський тривалий час ігнорував вимоги партнерів, так само як він ігнорував і критику через брак політичної волі завершити реформу СБУ, яка має забрати у спецслужби нетипові повноваження і зменшити корупційні ризики у цьому роздутому органі, який в Україні вже традиційно має проблеми з репутацією.
Ігнорувати заклики західних партнерів, як це було до війни, Володимир Зеленський нині більше не може. Без зброї і грошей США і Євросоюзу Україна вже давно була би банкрутом і навряд чи встояла би перед натиском російських загарбників. Тож реформи, які потрібні для зміцнення країни, нарешті доведеться доводити до кінця прямо під час війни. Для цього очолювати ключові відомства мають найкращі професіонали, а не президентські друзі дитинства.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.
Цю версію коментаря було актуалізовано автором з урахуванням звільнення Верховною Радою голови СБУ Івана Баканова. Коментар спочатку було опубліковано вдень 18 липня.