Радник російського представництва при європейському відділенні ООН у Женеві Борис Бондарєв уже увійшов в історію. Адже, якщо не брати до уваги якогось молодшого дипломата посольства Росії в Непалі, який, за непідтвердженою інформацією, пішов зі своєї посади наприкінці лютого або на початку березня, Борис Бондарєв - перший співробітник МЗС Росії, який подав у відставку на знак протесту проти путінської війни з Україною. Це, у кращому разі, дві особи з 4500 російських дипломатів.
"Государеві люди" на війні Путіна
В інтерв'ю BBC Бондарєв переконливо пояснив, чому не пішов раніше - "вирішував сімейні проблеми" (тобто займався убезпеченням рідних) та "наважувався". Колишній радник опинився у ролі "перебіжчика" радянської епохи. Тепер він і його близькі повинні завжди бути напоготові. Вони для Кремля "зрадники", з усіма потенційними наслідками.
Я, нехай і недовго, працював стажером у радянській ще дипломатичній місії на Близькому Сході. На відміну від тролів, які запитують прокурорським тоном у соцмережах "чому так пізно?", я добре уявляю, як важко було Бондарєву. Якщо ти пропрацював у системі 20 років, то розрив із нею стає драмою навіть для дуже сильної людини.
Радянсько-російського дипломата спочатку Московський державний інститут міжнародних відносин, а потім "рідне" міністерство виховують "государевою людиною", солдатом у цивільному, готовим виконати будь-який наказ. Мабуть, лише у російській армії підміна батьківщини начальством виражена ще чіткіше. Для більш чутливих та сумлінних завжди є виправдання: "Я, мовляв, захищаю інтереси країни, які не змінюються від того, хто сидить у Кремлі". У своєму листі, відправленому російським та іноземним колегам, Борис Бондарєв говорить саме про це - про деградацію МЗС Росії, яке перетворилося на міністерство брехні та ненависті, про моральне падіння міністра Лаврова, про Путіна та його оточення - тих, хто "хоче залишитися при владі назавжди".
Паніка у відомстві Лаврова
Жодних коментарів із Москви на момент написання цих рядків не було. Це не дивно. Радянська, по суті, система до таких шоків ніколи не буває готова. Боюся уявити паніку в женевській місії, де служив Бондарєв, і на Смоленській площі (площа в центрі Москви, де розташовується будівля МЗС РФ. - Ред.) Глава місії Геннадій Гатілов повинен буде розповісти Лаврову, чому "недодивився" та вчасно не викрив "зрадника". Самому міністрові доведеться тепер давати принизливі пояснення на Раді безпеки Росії щодо "роботи з кадрами" у його відомстві.
У будь-якому разі радник з безпеки російської місії в Женеві може достроково пакувати валізи. На його місце цілком можуть надіслати двох людей, бо після "казусу Бондарєва" єдина реакція Кремля теж буде радянською - посилити контроль спецслужб над дипломатами. Вони писатимуть ще докладніші звіти про зустрічі із закордонними контактами, їхні сім'ї піддаватимуться ще ретельнішому контролю. Тих, хто живе в орендованих квартирах за межами місій, по можливості заганятимуть до службового житла на їхній території. А Сергій Лавров та Марія Захарова робитимуть ще більш скандальні та хамські, ніж раніше, заяви, щоб "змити ганьбу зради" з відомства.
Вчинок Бондарєва залишиться винятком
Утім, не думаю, що Лаврову варто дуже хвилюватися з приводу того, що вчинок Бондарєва повторять багато держслужбовців. Система кадрового відбору в російському МЗС завжди була зав'язана на сімейності та надавала пріоритет конформістам.
За Путіна, який зробив абсолютну лояльність єдиним критерієм професійного зростання для всіх державних службовців, МЗС остаточно перетворилося на бюро міжнародної пропаганди. Так, у відомстві є безліч тямущих фахівців-країнознавців, але це в рамках нинішньої системи не відіграє жодної ролі. Сам Бондарєв із гіркотою зізнався журналістам, що його колеги в женевському представництві були у стані ейфорії після путінського вторгнення в Україну 24 лютого. За його словами, три місяці війни зменшили їхній ентузіазм, але каяття від російських дипломатів він не очікує.
Своїм сміливим вчинком Борис Бондарєв не лише круто змінив свою долю. Він підписав публічний вирок репутації МЗС Росії. Той факт, що це зробив міністерський інсайдер із 20-річним досвідом, робить цей вирок ще більш переконливим.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і DW загалом.