Конотопська "битва" за вулиці: дерусифікація на практиці

Містечко Конотоп на Сумщині відоме завдяки "конотопським відьмам" з однойменної повісті Григорія Квітки-Основ'яненка і Конотопській битві 1659 року, у якій козаки разом з татарами завдали нищівної поразки московському війську. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році російські військові оточили 90-тисячне місто, але так і не захопили його. Після відступу російської армії в Конотопі розгортається "битва" з радянськими і російськими назвами вулиць.

За даними міської ради, станом на 2018 рік у Конотопі нараховувалося 427 вулиць, провулків і площ. У 2015 році перейменували понад 72 з них. У вересні 2022 року міська робоча група з питань дерусифікації склала перелік зі ще 154 вулиць, які запропонувала перейменувати. Назви 44 з них уже змінили. Коли міська рада проголосує за решту запропонованого списку, оновиться кожен другий топонім у місті.

"Вулицю купили автобусами…"

На центральному проспекті Конотопа поруч з державними майорять червоно-чорні прапори. Дзвінко гуркотять трамваї, які з асфальтованих вулиць звертають у зелені провулки й курсують, як жартують місцеві, буквально "городами" - через приватний сектор. Віднедавна старенькі трамваї обганяють сучасні автобуси - подарунок Конотопу від чеського міста-партнера Острава. З грудня 2022 року в Конотопі з'явилися й дві "партнерські" вулиці: Остравська і Даніеля Моріса - на честь директора комунального підприємства Острави, яке передало Конотопу 10 автобусів.

На вулицю імені Даніеля Моріса у віддаленому від центру мікрорайоні чеські автобуси поки не доїжджають. На табличках вказана стара назва вулиці - 6-го вересня - день звільнення міста від фашистів і донедавна - день міста. Майже одночасно з перейменуванням вулиці, наприкінці 2022 року, Конотопська міська рада вирішила відмовитися від радянської традиції, перенесла День міста на другу суботу липня - дату Конотопської битви. 6 вересня нині вшановують пам'ять "мирних мешканців Конотопщини, які загинули під час зміни одного окупаційного режиму іншим".

Тим не менш Олександр, житель вулиці Даніеля Моріса, каже, що користується старою назвою - 6-го вересня, а про перейменування ще не чув. На роз'яснення DW про походження нової назви чоловік ніяково знизує плечима: " Це виходить… Вулицю купили автобусами?", - перепитує він.

Читайте також: Дерусифікація: як в Україні перейменовують вулиці

Пані Олена з будинку неподалік знала про перейменування й навіть підписувала петицію проти нього, утім - безрезультатно. Жінка каже, що була не проти й старої назви, але погодилася б, якби вулицю назвали іменем когось із загиблих у війні з Росією конотопців або й узагалі дали нейтральну назву: "Тут багато вишень росте, хай би Вишнева була, ніколи ніхто не міняв би її".

Як живуть на вулиці Валерія Залужного?

Колишня вулиця Тургенєва в іншому мікрорайоні Конотопа з приватною забудовою віднедавна носить ім'я Валерія Залужного. "Набагато краще, ніж Тургенєва", - говорить місцевий житель Тарас, не відволікаючись від ремонту паркану. Чоловік також розповідає, що сусідню колишню вулицю Щорса перейменовували вже двічі - спершу назвали іменем "якогось діяча", жителям назва не сподобалася, врешті - зупинилися на Щасливій. Сусідка Тараса, вчителька на пенсії пані Надія зітхає: "Тут стільки списів зламали, коли перейменовували в 2014 році, що тепер я усе спокійно сприймаю. Залужного так Залужного".

На вулиці імені головнокомандувача ЗСУ привертає увагу рівний асфальт і охайний тротуар, на відміну від решти вулиць у радіусі кілометра. "У нас одна вулиця з тротуаром, нам пощастило", хвалиться пані Надія і пояснює - на цій вулиці проживають батьки міського голови Конотопа Артема Семеніхіна.

Чи можна називати вулиці іменами живих людей?

У Києві свого часу відмовилися від ідеї назвати вулицю іменем Валерія Залужного. У Київраді пояснювали, що українським законодавством не передбачено надання вулицям імен живих людей. До закону апелює і депутат Конотопської міської ради Андрій Франчук, який разом з активістами ГО "35 квартал" виступив проти перейменування деяких вулиць міста й збирав підписи для петиції з цього приводу. "Ми перейменовуємо вулицю в честь людини з іншої держави, яка ще жива, просто передала нам автобуси. А в нас кожен день гинуть герої", - обурюється Франчук.

Міський голова Артем Семеніхін у відповідь наводить приклад міста Батурин, що за 30 кілометрів від Конотопа, де одна з вулиць носить ім'я Віктора Ющенка. "В питаннях ментального, стратегічного, патріотичного характеру, я вважаю, що якщо ми ухвалимо рішення, не заборонене по суті, то нічого тут поганого немає", каже Семеніхін. Присвоєння вулиці імені Залужного він називає "енергетичним посилом" головнокомандувачу ЗСУ на знак підтримки від усієї Конотопської громади.

Декомунізація "красного"

Чи не найбільше суперечок у Конотопі викликало перейменування вулиці Красногірської на Варшавську. На думку депутатів міськради, частина "красно" в старій назві відгонить комунізмом. Місцевий житель Юрій, якого зустрічаємо на колишній Красногірській, підтримує перейменування: "У нас то село "красне", то вулиця "красна". Не цікаво так, нехай будуть нові назви". Інша жителька вулиці, Олена, палко обурюється перейменуванням: "Я вважаю, що нічого страшного не було у цій назві". "Тепер Варшавська… Нам до Варшави ще далеко", - розмірковує Микола, який доглядає за капличкою на перейменованій вулиці.

Співробітник Конотопського краєзнавчого музею Олександр Акуліч розповідає, що перейменування Красногірської стало одним з "тригерів", після якого місцеві прискіпливо ставляться до перейменувань, адже Красногірська - історична назва вулиці. Вона вперше згадується в 1725 році і походить від словосполучення "красні гірки". "Це як "Володимир - красне сонечко", пояснює Акуліч.

Гродмадські обговорення щодо перейменувань

Андрій Франчук, в окрузі якого розташована колишня Красногірська, каже, що саме після її перейменування на Варшавську разом з активістами склав петицію проти останніх змін у назвах вулиць. Вона набрала достатньо голосів для розгляду міською радою, утім депутати її відхилили. Франчук говорить, що його найбільше обурює ігнорування думки жителів вулиць і відсутність обговорень: "Ми не проти перейменувань. Єдине, щоб була правильно зроблена процедура, щоб у людей запитали їхню думку".

"У самому тексті петиції написано - відмінити повністю все рішення, не в частині однієї чи двох вулиць. А це рішення містило, зокрема, перейменування однієї з центральних вулиць міста на вулицю імені Романа Шухевича", аргументує міський голова Конотопа, називаючи супротив перейменуванню політичним піаром опонентів.

Щодо думки громадськості, то нові назви для вулиць обговорювала робоча група з дерусифікації, до якої входили представники громадськості, пояснює Семеніхін. Містянам пропонували долучитися до дискусії на сторінці міськради у Facebook. Конотопці, з якими поспілкувалася DW, не знали про таке обговорення, дехто не знав про перейменування власних вулиць через більш ніж півроку після рішення міськради.

Хто регулює перейменування

В Українському інституті національної пам'яті, який є державним органом, що реалізує державну політику у сфері декомунізації і дерусифікації, пояснюють, як має відбуватися цей процес. "У кожному випадку потрібно досліджувати, вивчати, піднімати архіви. Надзвичайно важлива участь дослідників, істориків, краєзнавців для того, щоб процес був виважений, обґрунтований і зрозумілим для всіх", - так ідеальний перебіг дерусифікації змальовує Володимир Тиліщак, заступник голови Інституту нацпам'яті.

Тиліщак нагадує, що місцеві адміністрації під час перейменувань мають керуватися законом "Про засудження російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії", який набув чинності наприкінці липня. За ним, впродовж пів року з публічного простору мають зникнути російські й радянські топоніми. Передбачено винятки для постатей, які зробили значний внесок у розвиток певного регіону чи України загалом. Комісія Інституту нацпам'яті розроблятиме рекомендації для органів місцевого самоврядування: що підпадає під перейменування, а що ні, як краще обрати нову назву. Поки така комісія у процесі створення.

Метою змін назв вулиць, за словами Тиліщака, є усунення маркерів вищості російської культури, таких як вулиці Пушкіна. Натомість заступник голови Інституту нацпам'яті закликає пізнавати власну історію й "увічнювати пам'ять людей, пов'язаних з тією чи іншою громадою, містом чи селом".

Зміни форми й змісту

"Якби в 1991 році ми очистилися енергетично, ментально, духовно, ці всі топоніми прибрали, ми змогли б набагато швидше і легше прибрати зі свідомості багатьох комплекс меншовартості", - переконаний мер Конотопа Артем Семеніхін. Для міста, розташованого за 80 кілометрів від російського кордону, на його думку, перейменування неабияк актуальні.

Через географічну близькість держави-агресора у Конотопі поки не змінюють таблички перейменованих вулиць - для конспірації, каже міський голова. Мовляв, якщо окупанти знову прийдуть, то щоб було складніше орієнтуватися. Натомість у Конотопі ремонтують парк, кладуть новий асфальт і бордюри в центрі, доцільність чого стала ще одним приводом для місцевих дискусій.

Читайте також: Без вулиць Пушкіна: в Україні позбавляються "імперських маркерів" Росії

Утім, є у Конотопі місце, куди комунальники поки не дісталися - Європейська площу, яка до 2015 року носила ім'я Павла Новікова, учасника встановлення радянської влади в Конотопі, розповідає активіст ГО "35 квартал" 17-річний Павло Вернидуб. Нині на площі з "європейського" - нова табличка, яку встановили після перейменування на закинутому будинку культури. Навпроти зяють вибиті шибки будівель вагоноремонтного заводу. Вітер крутить куряву у ямах серед залишків асфальту.

Для Павла - це символ конотопської декомунізації. "За вісім років тут нічого не змінилося", - констатує хлопець. Він каже, що хотів би, аби на перейменованих вулицях з'являлися нові дитячі майданчики й громадські простори. Поки в Конотопі ще 110 вулиць чекають на перейменування, чимало місцевих жителів прагнуть не лише символічних змін.