Останній вирок пособниці нацистів у ФРН? Головне про процес

У місті Ітцего на півночі Німеччини у вівторок, 20 грудня, винесли вирок 97-річній Ірмґард Ф. (Irmgard F.), колишній секретарці коменданта концентраційного табору Штуттгоф за часів націонал-соціалізму. Процес тривав понад рік. Судова колегія у кримінальних справах неповнолітніх - на момент роботи у таборі підсудній було 18 років - визнала її винною у співучасті у масових вбивствах та повністю задовольнила вимогу прокуратури, засудивши жінку до двох років позбавлення волі умовно.

Вольф Молькентін (Wolf Molkentin), адвокат Ірмґард Ф., своєю чергою просив про виправдувальний вирок для клієнтки. На думку адвоката, під час процесу було отримано мало конкретних доказів провини підсудної.

Читайте також: Концтабір "Аушвіц". Шокуюча історія

Екссекретарку звинувачували у співучасті у масових вбивствах

Прокуратура звинувачувала колишню секретарку у співучасті у масових вбивствах, а точніше - у вбивстві більш ніж 11 тисяч ув'язнених концтабору Штуттгоф, адже вона допомагала тим, хто особисто вчиняв злочини. За даними слідства, з червня 1943-го по квітень 1945 року Ірмґард Ф. працювала секретаркою у коменданта табору Пауля-Вернера Гоппе (Paul-Werner Hoppe).

Він після війни зміг втекти до Швейцарії, але у 1952 році вирішив повернутися до Німеччини, де його заарештували. 1957 року суд у Бохумі засудив екскоменданта табору до дев'яти років ув'язнення. Однак наприкінці 1960 року Гоппе достроково звільнили з в'язниці, він вів непомітне життя аж до своєї смерті у 1974 році.

Через створений у 1939 році на території окупованої нацистами Польщі концтабір Штуттгоф, що розташовувався на схід від Гданська, за роки Другої світової війни пройшли близько 110 тисяч ув'язнених, з яких більш ніж половина (65 тисяч) загинула. Крім медичних експериментів, табір був відомий виробництвом мила з людських тіл.

Процес у справі Ірмґард Ф. став першим у сучасній німецькій історії, коли звинувачення у співучасті у масових вбивствах було висунуто не проти есесівця, охоронця чи наглядача концтабору, а проти вільнонайманої особи.

Читайте також: Примусові аборти та медичні експерименти: жахіття концтабору Равенсбрюк

Невдала спроба втечі

Нинішній процес розпочався із затримкою майже на три тижні. Обвинувачену вперше доставили до зали суду з будинку для людей похилого віку на кареті швидкої допомоги у супроводі поліції 19 жовтня 2021 року. Перше ж засідання, намічене на 30 вересня 2021 року, довелося відкласти, оскільки Ірмґард Ф. до зали суду так і не з'явилася, змусивши головуючого суддю Домініка Ґросса (Dominik Groß) видати ордер на її арешт.

Як з'ясувалося пізніше, жінка попросила водія таксі, який мав доставити її з будинку для літніх людей до суду, зупинити машину біля однієї зі станцій метро в Гамбурзі та пішла у невідомому напрямку. Лише у другій половині дня поліції вдалося затримати екссекретарку.

Своєї провини не визнала

На початку процесу адвокат підсудної озвучив її позицію: Ірмґард Ф. не заперечує Голокост, але своєї провини не визнає. Сама вона мовчала протягом практично всього розгляду справи. Лише 6 грудня вже після виступів сторін заявила: "Я шкодую про все, що сталося. Я шкодую, що на той час перебувала у Штуттгофі. Це все, що я можу сказати".

Власне, позиція підсудної була досить стандартною для таких процесів. Раніше, виступаючи як свідок на суді над нацистськими злочинцями, Ірмґард Ф. визнавала, що комендант Гоппе щодня диктував їй тексти наказів та інших документів, але наголошувала, що нічого не знала про масові вбивства в безпосередній близькості від її робочого місця.

Читайте також: Капо та їхнє "вовче суспільство" у "Бухенвальді"

Суд виїжджав на місце злочину

Оскільки підсудна відмовлялася давати свідчення, суд ухвалив рішення відвідати колишній концтабір Штуттгоф, щоб визначити, як було влаштовано табір і що Ірмґард Ф. могла бачити зі свого робочого місця у будівлі комендатури.

Як було зазначено у звіті, озвученому в суді 8 листопада, секретарка могла дивитися з вікна кабінету в комендатурі на так званий "новий табір", куди також входив і "єврейський табір", у якому були ще гірші умови утримання. "Старий табір" та газову камеру з крематорієм за нею можна було побачити з приміщення архіву комендатури.

Адвокат Ірмґард Ф. заявив, що висновки звіту не повинні включатися до вироку. "Нас там не було. Ми не знаємо, що обвинувачені чули, бачили та писали", - наводить його аргументацію медіакомпанія NDR. Крім того, на думку Вольфа Молькентіна, виїзд на місце не може вважатися правильним методом збору доказів, особливо тому, що до колишнього табору їздив не весь склад суду і не було залучено громадськість.

Згадати все

Суд заслухав кількох колишніх в'язнів табору, що залишилися в живих, та одного колишнього охоронця. Зрозуміло, що майже через 80 років після трагічних подій, які розглядалися під час процесу, перевірити їхні свідчення навряд чи було можливо. Та й вік свідків давався взнаки.

Майже цілу годину Хаїм Голані відеозв'язком із Ізраїлю давав свідчення про те, що пережив у Штуттгофі, куди потрапив тринадцятирічним підлітком. Він, зокрема, розповів, що пам'ятає жінку в есесівській формі та в чоботах, яка часто супроводжувала коменданта-есесівця. Вона, за словами свідка, вказувала йому на в'язнів, яких слід було покарати. "Ми боялися цієї жінки. Боялися дивитися їй у вічі", - пояснив Голані.

При цьому 92-річний чоловік зізнався, що докладніше описати коменданта або осіб, які його супроводжували, він уже не в змозі. "Я особисто її не знав, нічого про неї не знаю. Я ніколи не розмовляв з нею і не бачив її безпосередньо", - уточнив свідок. Це пов'язано ще й з тим, що Голані з власного досвіду знав, "що дивитися в обличчя есесівцям було небезпечно для життя", і намагався не робити цього. Таким чином немає жодних доказів, що у свідченнях свідка фігурувала саме Ірмґард Ф.

Без терміну давності

Прокурорка Максі Ванцен (Maxi Wantzen) у своєму виступі 22 листопада зазначила, що йдеться про "процес видатного історичного значення - можливо, один із останніх подібних процесів".

Із 2010 року в Німеччині відбулося кілька процесів у справах нацистських злочинців. Згідно з німецьким законодавством, потрібно було беззаперечно довести особисту участь обвинувачених у конкретних злочинах. Через зрозумілі причини, коли після війни минули десятиліття, зробити це було непросто. І процес у справі Ірмґард Ф. - черговий доказ цього.

Але в рамках судового розгляду у справі колишнього охоронця кількох нацистських концтаборів Джона (Івана) Дем'янюка було обрано інший підхід. Собібор, у якому також служив Дем'янюк, був табором смерті, а отже, кожен охоронець, кожен наглядач був причетний до знищення в'язнів, аргументували прокурори, суд цей аргумент підтримав. У результаті колишнього охоронця було засуджено до п'яти років позбавлення волі за співучасть у знищенні 28 060 євреїв у Собіборі. Але вирок так і не набув чинності - захист Дем'янюка подав апеляцію, а сам підсудний помер ще до її остаточного розгляду.

Виходячи з цього судового прецеденту, у липні 2015 року суд Люнебурга засудив до чотирьох років ув'язнення Оскара Ґренінґа (Oskar Gröning), відомого як "бухгалтер Освенціма". Його звинувачували у підтримці вбивства не менше 300 тисяч в'язнів концтабору. У липні 2020 року суд у Гамбурзі визнав колишнього охоронця концтабору Штуттгоф Бруно Д. причетним до участі в масових вбивствах 5232 ув'язнених. Його справою, як і у випадку з Ірмґард Ф., займалася судова колегія у кримінальних справах неповнолітніх - Бруно Д. потрапив до Штуттгофа у віці 17 років. Вирок також був аналогічним - два роки позбавлення волі умовно.

А вже в червні цього року в місті Нойруппін на сході Німеччини до п'яти років позбавлення волі засудили колишнього охоронця концтабору Заксенгаузен Йозефа С. Його визнали винним у пособництві у вбивстві тисяч ув'язнених табору.