Як майданівець опинився в тюрмі через вбивство міліціонерів

У вівторок, 20 лютого, в Україні згадують так звану Небесну сотню - учасників кількамісячних протестів проти режиму Віктора Януковича, які загинули в центрі Києва 10 років тому в сутичках із силовиками. Керівництво держави, опозиція, громадські діячі та іноземні дипломати кладуть квіти до меморіалу біля Майдану Незалежності та виголошують промови про боротьбу за свободу, яка розпочалась тут у 2014 році. Прокурори з департаменту у справах Майдану звітують про розслідування злочинів міліціонерів та можновладців-втікачів, традиційно жаліючись на затягування розгляду справ у судах.

Колегія Оболонського райсуду Києва на чолі з Сергієм Родіоновим запізнюється майже на годину, починаючи засідання вже під кінець робочого дня. За кільканадцять хвилин до них конвой заводить до зали чоловіка у темному спортивному костюмі та панамі, що прикриває бліде худорляве обличчя. Дмитро Л. помітно здивований журналістам у залі - його процес триває вже другий рік без жодної уваги ЗМІ чи громадськості. 47-річний харків'янин майже три роки за ґратами - спочатку чекав екстрадиції в іспанській тюрмі, а з літа 2022 року сидить у Лук'янівському СІЗО.

У вівторок судді знову продовжують йому термін тримання під вартою - до 19 квітня. Заперечення Андрія Доманського, безкоштовного захисника, наданого державою, суд ігнорує - обвинувачення проти Липового надто серйозні: йому закидають співучасть в умисному вбивстві двох міліціонерів та замаху на життя ще одного 20 лютого 2014 року.

Теніс з "Сайгою"

34-річний військовослужбовець внутрішніх військ МВС з Бердянська Сергій Спічак та 28-річний боєць чернігівського відділення нині розформованого спецпідрозділу "Беркут" Володимир Зубок були першими загиблими того кривавого ранку. Обоє знаходились біля Стели Незалежності, коли після нетривалого перемир'я поновились сутички між протестувальниками і правоохоронцями, і померли від наскрізних поранень з нарізної вогнепальної зброї близько 8:00. В офіцера внутрішніх військ із Запоріжжя Юрія Маркова, що стояв поруч, поранення виявилось несмертельним - з його тіла вийняли кулю калібру 7,62 міліметра, випущену, як встановила експертиза, з карабіна Дмитра Л.

Всіх трьох, як вважає слідство, підстрелив Іван Бубенчик - відомий учасник протестів зі Львова, інструктор дитячої спортивної школи, який ще у 2016 році в численних інтерв'ю зізнавався у вбивстві правоохоронців. Щоправда, казав, що стріляв прицільно по офіцерах і не мав наміру вбивати рядових міліціонерів.

В січні 2018 року Дмитро Л. розповідав слідчим, як вперше приїхав на київський Євромайдан 2 грудня 2013 року з Харкова на власному авто, захопивши з собою для самозахисту карабін "Сайга 3М" - по суті, цивільну версію автомата Калашнікова, на яку мав офіційний дозвіл. Заховану у чохлі від тенісної ракетки гвинтівку та 60 набоїв він нібито зберігав у багажнику власної автівки, припаркованої на вулиці Прорізній неподалік від Майдану аж до 18 лютого, і наважився дістати лише після розгону мирної ходи під парламент та наступу силовиків на табір протестувальників.

"Після цього в мене з'явилось розуміння, що йде протистояння не на життя, а на смерть. І я зі зброєю не розлучався до 20 лютого, але з чохла її не діставав… Зранку я звернув увагу, що з балкону консерваторії хтось стріляє по правоохоронцях з мисливської та пневматичної зброї і пішов до них, щоб допомогти їм зброєю. Іншого виходу я не бачив", - казав він під час допиту, відеозапис якого за два роки оприлюднив проросійський блогер Анатолій Шарій.

Міліціонери в цей час закидали будівлю консерваторії "коктейлями Молотова". Потрапивши всередину, Л. одразу показав групі протестувальників "Сайгу" - іншої нарізної зброї в них не було. Гвинтівку віддали Іванові Бубенчику - він начебто єдиний серед присутніх мав бойовий досвід, оскільки воював у Нагірному Карабасі. Зникнувши на кілька хвилин на балконі третього поверху, Бубенчик повернувся і запропонував рухатися вздовж барикад. Стріляючи з-за спин протестувальників по міліціонерах поки не скінчились набої, він хотів створити враження, що на Майдані чимало озброєних людей і налякати правоохоронців.

Зрештою цей план спрацював, вважає Л. - близько 9 ранку силовики почали відступати вгору по вулиці Інститутській. Та тут за зброю взялася київська спецрота "Беркуту" - до опівдня її бійці вбили 47 беззбройних євромайданівців та поранили ще майже 80.

Читайте також: Ніхто не сяде: вирок "Беркуту" за розстріли на Інститутській здивував усіх

Герої чи провокатори?

В січні 2018 року прокурор Ігор Земсков офіційно оголосив Л. про підозру у замаху на життя працівників правоохоронного органу. Наступного дня після допиту він мав з'явитись у суд для обрання запобіжного заходу - тодішній керівник департаменту спецрозслідуваннь справ Майдану Сергій Горбатюк згадував: правоохоронці хотіли лише помістити підозрюваного під домашній арешт. Та Л. несподівано подався за кордон. "Так співпало", - ухиляється він від запитання кореспондента DW про причини втечі шість років потому.

Того ж 2018 року слідчі з департаменту Горбатюка намагались заарештувати Івана Бубенчика. Однак тоді кримінальна справа проти євромайданівця одразу ж набула широкого розголосу. Після втручання тодішнього генпрокурора Юрія Луценка її перекваліфікували з умисного вбивства на все той же замах на життя правоохоронця - м'якішу статтю Кримінального кодексу, яка підпадає під закон про амністію учасників протестів, ухвалений 21 лютого 2014 року.

Активне розслідування вбивства правоохоронців на Майдані поновилось 2020 року - тоді за слідство взялося Держбюро розслідувань, а до покарання протестувальників публічно закликали соратники Януковича: ексміністерка юстиції Олена Лукаш та колишній заступник голови президентської адміністрації Андрій Портнов. Тему активно підхопили адвокати президента-втікача та "беркутівців" - вони наполягали, що жорстокий розстріл Євромайдану був лише самозахистом правоохоронців від дій Бубенчика, Л. та інших "євромайданівців".

Зрештою, ця позиція знайшла відображення у вироку Святошинського районного суду Києва п'ятьом бійцям київської спецроти. Присяжні і колегія суддів хоч і не погодилася із аргументами про самозахист, проте постановили: вбивства протестувальників не були "розгоном мирного зібрання", а неправомірним застосуванням сили проти "збройного повстання".

Дмитро Л. не згоден і з таким формулюванням. "Стріляючи по міліціонерах, Бубенчик зупинив їх від розгону Майдану, його дії врятували сотні життів", - переконує він кореспондента DW зі скляного боксу судової зали.

Читайте також: Десять з десятьох: чи засудять Януковича та його силовиків за розгін Євромайдану

Річниця за ґратами

"Дивним є тримати мого підзахисного під арештом, тоді як людина, яка безпосередньо стріляла по правоохоронцях, перебуває на свободі", - наполягає захисник Андрій Доманський під час розгляду питання про подовження арешту Л. через відеозв'язок.

За іронією, цього ж дня він представляє інтереси Віктора Януковича у слуханнях про організацію силового розгону протестів - захищати президента-втікача його так само призначили через систему безоплатної правової допомоги після того, як зі справи вийшли багаторічні платні адвокати.

Іван Бубенчик і дійсно на свободі, хоча його справу із обвинуваченнями у вбивстві Сергія Спичака та Володимира Зубка передали до суду ще 2022 року. Його адвокатка Олена Кречетникова розповіла DW, що її підзахисний не обмежений жодними запобіжними заходами, живе у Львові і регулярно з'являється на судові засідання. Втім, розглядати його справу по суті ще не почали - Кречетникова намагається домогтися її закриття, посилаючись на той самий закон про амністію євромайданівців.

Прокурор Олег Могильний розповів DW, що окрім Л.  і Бубенчика, висунув обвинувачення у вбивстві правоохоронців ще одному протестувальнику - Назарові Ю. з Львівщини. Той нібито стріляв по міліціонерах з власної мисливської рушниці з боку барикад на Майдані Незалежності. В березні 2023 року, ще до офіційного оголошення про підозру, Ю. виїхав за кордон і нині у розшуку.

Дмитро Л. - досі єдиний учасник Євромайдану, заарештований через тодішні події після 20 лютого 2014 року. Та провівши майже три роки в тюрмі, він переконує кореспондента DW, що не шкодує про свій вчинок

"Я не боявся відповідальності тоді, не боюся зараз, - каже він на прощання, - Але те що сталося, хіба не свідчення, що ніякої революції 10 років тому не відбулося?"

Дивіться також: