Прем'єра фільму "Маріуполь" на Берлінале

Ранок, у місті ще темно. Із депо виїздить трамвай, у водійській кабіні якого сидить жінка у товстій куртці, одягненому зверху помаранчевому жилеті, з манікюром та золотими каблучками на пальцях. "Не хвилюйтеся, дівчата, буде друга зміна. Обіцяли не бомбити", - запевняє диспетчер.

Так починається відзнятий навесні 2015 року документальний фільм "Маріуполь", прем’єра якого відбулась на 66-му Берлінському міжнародному кінофестивалі. Вже у перших кадрах відображена суть цієї стрічки - не зважаючи ні на що, життя йде далі. "Звісно, люди бояться, але вони продовжують жити, робити те, що мають робити", - розповідає в інтерв’ю DW автор картини Мантас Кведаравічюс.

Задум фільму виник задовго до війни. "Спочатку я хотів знімати Маріуполь через місцеву грецьку діаспору, - пояснює Кведаравічюс, який сьогодні живе в Афінах. - Там півмільйонне населення, місто знаходиться на березі моря, у нього є ім'я, в якому міститься ледь не вся історія західної цивілізації - релігія, політика, демократія…" Тому ж, що зйомки картини врешті-решт співпали із воєнними діями, режисер особливого значення не надає, пояснюючи це виключно "унікальною конфігурацією місця й часу".

Воєнний фільм не про війну

Цим і захоплива ця лірична і дуже красива, незважаючи на контекст, стрічка. Зброя, постріли, барикади - у ній лише тло, яке підкреслює поезію буденного, яка завдяки цьому контрасту проявляється особливо чітко.

Зарослий щетиною рибалка Микола з незмінною цигаркою в роті, пересипаючи лайку окремими вкрапленнями літературної мови, попри все це на дивно ніжний. "Пташки вмиваються, й Катюші треба вмитися", - каже він своїй маленькій дочці. Скрипалька - симпатична молода жінка з коротким темним волоссям - виступає разом з ансамблем у профілакторіях та будинках культури, скромно посміхаючись щедрим аплодисментам у кінці виступу. Чоботар лагодить взуття, розмовляючи із клієнтами про віру під веселе щебетання жовто-зелених хвилястих папужок, які живуть у його майстерні. А по радіо у цей момент повідомляють, що у Сартані - містечку в передмісті Маріуполя - у результаті обстрілу загинуло восьмеро людей, які брали участь у похоронній процесії.

Хтось міг би сказати, що про фронтове місто треба розповідати інакше. Але чи багато серед нас тих, хто насправді відчув, як живуть люди у такому місті? "Ми не знаємо, що таке війна, усе, із чим ми стикалися, - це зображення, почуття, емоції, які ми в основному отримуємо через якісь візуальні засоби", - розмірковує про свій відеоряд режисер.

За його словами, він та його команда і не збиралися знімати війну. "Такий намір означає усілякі упередження та уявлення про те, як вона має виглядати. Але у такому випадку неможливо показувати події, які відбуваються насправді: ти будеш знімати лише те, що вже склалося у твоїй голові", - упевнений Кведаравічюс.

І показує, як маріупольська журналістка їде рибалити. "Бідолашний, я проштрикнула йому рота, він плаче!" - вмовляє вона батька відпустити бичка, якого тільки-но зловила. Потім дівчина готує репортаж для місцевого телеканалу з напівзруйнованого унаслідок обстрілів дитячого табору. Після цього - знову звичайне життя: весілля, де у білій сукні та обручі з червоними квітами вона танцює повільний танець зі своїм нареченим.

Маріуполь - міфологія сучасності

"Мені дуже подобається Маріуполь. Для мене це простір із своєю міфологією та сильними образами. Ними можуть бути рибалки, фабрика, море, солдат, скрипка, куля… Всі вони лише підкреслюють нереальність цього місця, яка при цьому прив’язана до звичайного життя. І саме це справило на мене особливе враження у Маріуполі", - згадує про зйомки Мантас Кведаравічюс.

У його півторагодинному фільмі з підручних матеріалів зводять загорожі українські бійці, а пташки цвірінькають, радіючи весняному сонцю. Вибухи вибивають шибки у вікнах, а місцеві актори продовжують готувати номери до 9 травня.

При цьому присвячена фільм чоботарям та поетам Маріуполя. "Я вважаю, що вони - найважливіші люди у місті. Ми не можемо ходити босоніж і не можемо жити без уяви та творчості. І це найголовніше", - пояснює режисер.