Ребрендінг класики: Жадан робить з Брехта рок-зірку
14 вересня 2021 р.І акула має зуби
Подивися в писок їй
В Меккі теж є ніж в кишені
Та ховає ніж він свій.
Не чули раніше цього вірша? Ви певні?
"See the shark with teeth like razors And he wears them in his face And Macheath has got a knife But not in such an obvious place", - вокалом на розрив Елли Фіцджеральд чи гіпнотичним шепотом Ніка Кейва.
Це вірші Бертольта Брехта.
О, де нам знайти ще один віскі-бар
О, не питай, о, не питай
Нам би знайти інший віскі-бар
А цей же точно упізнали?
"Well, show me the way to the next whisky bar", - саркастично занудженим голосом Джима Моррісона.
І це вірші Бертольта Брехта.
У передмові до української книжки перекладів поезій Брехта Сергій Жадан слушно зауважує: ви знаєте вірші Брехта, навіть якщо жодного з них не читали. Брехт одного дня приходить до вас із вуличними піснями і краденими із античних поетів цитатами. Або цілою книжкою приходить, про яку наразі і піде мова. "Всі ми тут - люди невипадкові і обізнані..."
Не те, щоби кокетує Сергій Жадан в передмові. Якщо уже хтось взяв до рук книжку перекладної поезії, то він знає, що робить. Це не те чтиво, на яке можна натрапити випадково. От так і музиканти, тим більше рок-музиканти, тонко відчували в Брехті "свою людину", тому знайомство з віршами Брехта Жадан починає з того, що нагадує нам про його вплив на рок-культуру.
За межами поезії
Сергій Жадан: "Це нібито загравання з читачем, нібито - бо загравання немає, попри те, що є нарочите спрощення і заниження розмови, наче ми зводимо Брехта до шоу-бізнесу, до якихось відчитуваних нами знаків, але разом із тим це дуже цікаво. Показує культурологічний контекст і масштаби впливу Брехта. Він уже кілька десятиліть є важливою знаковою фігурою для багатьох інтелектуалів Європи і Америки. Він же не випадково з’явився в полі зору Моррісона. Моррісон був людиною начитаною, як на свої роки, і цікавився серйозною літературою, а не лише алкоголем. Або той таки Бові, який в фільмі знявся за "Ваалом" Брехта, який співав його тексти, кілька років жив в Берліні і фактично весь цей контекст Веймарської і НДР'ської Німеччини для нього був важливим. Ідеться ж не про шлягери, Греммі та про продані наклади. Ідеться про те, як у західному суспільстві переплетені оці різні культурні середовища, умовно високе і умовно масове, і наскільки ми тут все це не відчитуємо. І надалі у нас - і це характеризує нашу відірваність - існує поділ на культуру масову й андеграунду (в яку чомусь потрапляють мегапопулярні попсові Дорс і Бові).
Мені Брехт цікавий тим (поезія, зокрема, цікава тим і там), де він виходив суто за межі поезії, де поезія розширювала територію свого функціонування, свій ареал. Є усталена норма: в сучасній літературі поезія займає роль шахів, забава для фріків: ніби всі знають, як ті фігури ходять, але займаються цим ті, у кого багато вільного часу і проблеми в особистому житті. А натомість це неправильно. Поезія як релігія: не обов'язково бути оцерковленою людиною, щоби знати догмати, приписи і правила гри".
"Похвала діалектиці" - так називається збірник, і то є назва укладача-перекладача. Уже в назві заповідається на боротьбу і єдність протилежностей. І боротьба таки не з простих. Брехт має колосальний поетичний спадок: більше 2300 текстів. І досі час від часу знаходять нові твори. З цих тисяч треба було обрати 60 творів, щоби за ними постала жива історія - складного і важкого митця, вічно закоханого чоловіка, вірного хіба лише марксизмові… Ідеальна назва, по всьому.
"Брехт - не кондовий марксист"
Сергій Жадан: "Назву я вибрав, бо вона видається мені доволі знаковою, вона багато чого в самому Брехті пояснює на якомусь такому первинному рівні. Бо Брехт - комуніст, марксисит, і зрозуміло, що діалектика для нього - слово важливе і в його лексиконі невипадкове. З іншого боку, і в цьому є проблема розуміння і сприйняття Брехта, багато хто не помічає його наскрізної іронічності. Мені здається, що навіть у найсерйозніших політичних його памфлетах завжди можна побачити іронічний погляд і певну лукавинку. У пафосному на перший погляд формулюванні "похвала діалектиці" теж є самоіронія. Я її відчитую. І хотів показати Брехта саме таким - не кондовим марксистом, що не виходить за межі своєї партійної ідеології, а все таки людиною, яка багато сумнівалася, пробувала поєднувати непоєднуване, для якої, в принципі, і марксизм - скоріше, продовження християнства і Біблії".
Перші вірші Брехта опубліковані уже в 1913 році, йому було 15 років. А в дев'ятнадцять від написав вірш, що став довічним хітом Брехта. Мова іде про брутальну баладу "Легенда про мертвого солдата", переклад якої - окраса нової книжки.
На п'ятому році війни гине боєць - навесні. Літом армія відчуває гострий брак кадрів. Загиблого вояка відрили і відправили на фронт. Годний до стройової! Замаскували стерво, як могли, урочистими стягами і відправили у бій.
Злобна саркастична картинка.
І музиканти з того всього
Грали бравурний марш.
І солдат бадьоро як вчили його
Волік свій зогнилий фарш.
Цей вірш, попри "Легенду" у назві, є піснею. Брехт виконував її під гітару (у ре мінорі). Включав її як зонг в п'єси. Він має пізнішу присвяту - "піхотинцеві, що помер і вистояв" (наче бракувало і без того злої іронії в самому творі). Від самого початку цей вірш скандалізував, кричали, що Брехт паплюжить пам'ять полеглих. Згодом ця пісня потрапила до нацистського чорного списку творів на винищення. Ще з часом її читали як лівацький маніфест про те, як великі воєнні гроші маніпулюють маленькою людиною. І поступово забули, наскільки цей вірш саркастичний і злий. Жадан нагадав.
"Російські переклади Брехта - це жахливо"
Сергій Жадан: "Ми всі травмовані російськими перекладами поезії. Це жахлива школа і традиція - антиконструктивна. Зрозуміло, що я говорю про тенденцію. Російська поетична перекладацька інтонація страшенно домінантна і страшенно патетична, вона все підтягує під норми класичної російської поезії, яка є антиіронічною, без установи на сумнів, на легкість, на півтони. Я, працюючи над Брехтом, постійно був в діалозі з російськими перекладачами, звірявся, щоби не повторити чужі помилки. Російські переклади Брехта - це жахливо, попри те, що його перекладали великі поети. Спокуса правильно розставити у Брехта всі коми стає фатальною для перекладача. "Балада…" - перший його відомий вірш, його написав пацан, який фактично не має освіти, навчається в університеті, написав щось, щоби співати під гітару. Це не міг бути маніфест, а лише дошкульна вулична брутальна поезія. Якщо брутальність зникає, а залишається тільки антивоєнний пафос, як в російських перекладах, то зникає і власне Брехт".
Сам Брехт пояснював успішність доброго вірша через його споживацьку вартість (ой, не на мить не даючи нам забути, що він є послідовним марксистом. Від'єднати художника від політичних ідей, що він їх не просто підтримував, а маніфестував, буває страх як складно, але конче треба. Брехт - неймовірно плідний поет, тільки в останній рік життя він написав більше двадцяти віршів. Так він осмислював реальність - фіксував кожен факт свого життя, кожне повідомлення, фіксував у віршах. Ясно, що більшість з них не можуть не стосуватися ідеології, яку він підтримував. А що вже казати про вистави-кіно (часом блискучі), які трактували тексти Брехта виключно як прокомуністичні, утопічні навіть. Жадан у передмові до "Похвали діалектиці" жартує, мовляв, не можуть Брехту пробачити цього його соромного минулого.
Є така річ: поезія не потребує вибачень. Вона - сама собі аргумент. Треба тільки пояснити поезії, трішки. І прочитати їх.
Сергій Жадан: "Важливо про це говорити. Сталася така річ дивна, розрив у світоглядах - я говорю про суто українське середовище, умовно кажучи, культурних споживачів, - багато речей для нас, мого покоління, були очевидними і лежали на поверхні, зараз їх доводиться пояснювати з нуля. Сьогоднішньому 20-літньому пояснити трагедію Брехта, чийого перекладача Сергія Третьякова була репресовано, а Брехт якось мав на це реагувати і приїздив до Москви, і мусив спілкуватися на рівні офіціозу, як офіційний представник німецької культури з офіційними представниками радянської культури. Весь цей контекст, який нам був очевидним і не потребував коментарів, сьогодні треба пояснювати".