Рух ЛГБТ-військових у ЗСУ: на передовій за рівність прав

Тишу імпровізованого кінозалу руйнує брязкіт розбитої шибки - всередину летить запалений фаєр. Праворадикали, що "пікетували" показ фільму про ЛГБТ "Будьмо, гей! Діалоги про гідність" Євгена Лесного в центрі Києва, переходять у наступ - в хід ідуть сльозогінний газ та піротехніка.

Один з глядачів стрибає на підвіконня та викидає піротехнічний снаряд назад на вулицю. Молодики у масках тікають, злякавшись чи то власної зухвалості, чи то несподіваної відсічі.

Сміливця звати Віктор Пилипенко. Він - учасник АТО та засновник об'єднання "Українські ЛГБТ-військові за рівні права". Зовнішній вигляд 34-річного чоловіка зовсім не в'яжеться із суворим образом ветерана, що склався у суспільстві. Худорлява статура, худі з квітковим принтом, сережки у вухах - Віктор радше схожий на столичного хіпстера.

Проте це враження оманливе. З 2014 по 2016 рік, під час запеклих боїв на Сході України, Віктор, доброволець батальйону "Донбас", пройшов чимало гарячих точок: від Мирної Долини на Луганщині до Широкиного на Приазов'ї. Перекладач англійської та французької мов за фахом, на фронті він отримав псевдо "Француз".

"Камінг-аут був як крок у безвість"

Влітку 2018 року Віктор Пилипенко першим серед українських військових публічно розповів про свою гомосексуальність. "Звичайно, було стрьомно - як крок у безвість", - пригадує чоловік. Те, що йому подобаються хлопці, АТОвець протягом двох років на фронті ретельно приховував від товаришів, з якими ділив окопи та щодня ризикував життям.

"Це постійне затаювання правди від побратимів, мені навіть доводилося спати з жінками, аби ніхто не подумав, що я гей. Це було максимально дискомфортно, - пригадує Віктор. - Натомість мої побратими могли ледве що не привезти дружину з дітьми у підрозділ, познайомити їх там зі всіма, всі знали про їхні стосунки з дівчатами. Геї та лесбійки цього, на жаль, позбавлені. Це треба змінювати".

Читайте також: Коментар: Як Східна Європа стала гомофобною

Камінг-аут Віктора Пилипенка надихнув відкритися десятки геїв, лесбійок та трансгендерів з військовим або волонтерським досвідом. У 2019 році понад 30 з них вперше пройшли окремою колоною на "Марші рівності" у Києві. Нині в об'єднанні "Українські ЛГБТ-військові за рівні права" понад сто людей, і їх стає дедалі більше, розповідає Віктор: "У підрозділі десь на перекурі згадують об'єднання ЛГБТ-військових, і тоді хтось з присутніх гуглить нас та починає спілкуватись".

Сприйняття камінг-ауту залежить від підрозділу

Один з таких військових - 23-річний розвідник Сергій Афанасьєв. Нещодавно він зробив публічний камінг-аут у соцмережах - наважитися на це йому допомогла саме підтримка товаришів з об'єднання ЛГБТ-військових. Сергій каже, що психологічно йому стало легше, адже більше не треба жити подвійним життям, а співслужбовці на передовій спокійно поставилися до його орієнтації: "У мене нормальний командир, він сказав, мовляв, це твоє життя і лізти в нього я не маю права - ти гарно служиш, все добре, не переживай".

Натомість контрактниця ЗСУ, яка попросила не публікувати її ім'я, досі не відкрилася у своєму підрозділі. "Дехто знає, що я "бішка" (бісексуалка. - Ред.), але поки лише ті, кому я найбільше довіряю - суспільство, на жаль, ще заражене різними марновірствами, - розповідає дівчина. - Проте я думаю найближчим часом зробити камінг-аут - заодно і список друзів почищу".

Сприйняття гомосексуальності сильно залежить від колективу та командира, каже Віктор Пилипенко. У його випадку самим тільки цькуванням у соцмережах не обійшлося. Хоча більшість товаришів підтримали Віктора після камінг-ауту - "особливо ті, які зі мною пліч-о-пліч воювали, з якими ми разом знищували ворога, витягували поранених" - у 2019 році, під час вшанування полеглих в Іловайську, на активіста напав колишній співслужбовець. "Він залишив мені синці на спині, на обличчі, але я не чинив опору, намагався втихомирити його словами, тому що не хотів перетворювати цей захід на цирк", - пригадує ветеран.

Як ЛГБТ-активістам допомагає бойовий досвід

Як і інші ЛГБТ-активісти, військові, які зробили камінг-аут, досі не почуваються у безпеці на вулицях. І хоча після нападу праворадикалів на "Марш рівності" у 2015 році, коли постраждало десятеро учасників ходи, поліції здебільшого вдається стримувати насильство на правозахисних заходах, після їх завершення гомофоби влаштовують так звані "сафарі", розповідає Віктор Пилипенко: "Вони можуть такими невеличкими зграйками виловлювати у місті ЛГБТ-активістів - через пофарбоване волосся або якийсь веселковий атрибут (веселка - символ ЛГБТ-спільноти. - Ред.)".

Утім, насиллям на насилля ЛГБТ-військові не відповідають. "Були такі моменти, коли мене спонукали - мовляв, ну що, Вітя, давай і ми будемо їх бити, - каже Віктор Пилипенко. - Але я стримував таких людей, адже, коли ти даєш фізичну відсіч, ти тим самим легітимуєш насильство щодо себе". Щоправда, бойовий досвід у правозахисній діяльності таки допомагає. "Він дарує певну холоднокровність, - визнає ветеран. - Дуже часто ЛГБТ-спільнота надміру боїться іти на ризик, а треба все-таки братися за руки і протистояти - можливо, не з кулаками, точно не зі зброєю, але принаймні бути рішучими у відсічі".

Навіщо ЛГБТ-військовим цивільні партнерства?

У цивільному житті "зброя" ЛГБТ-військових - просвітницька робота. Зокрема, вони разом з іншими ЛГБТ-організаціями відстоюють право на цивільні партнерства. Така форма узаконення стосунків, альтернативна шлюбу, вже давно існує у багатьох країнах. Натомість в Україні геї та лесбійки досі позбавлені такої можливості.

Читайте також: Скасувати "гендер". Чому українські депутати взялися захищати традиційні цінності

Для бійців та бійчинь, які щодня наражаються на небезпеку на передовій, а також для ветеранів, яких у разі загострення знову можуть призвати у військо, цивільні партнерства є особливо актуальними, каже Віктор Пилипенко. Адже нині їхні партнери та партнерки позбавлені численних пільг, які українські закони гарантують чоловікам, жінкам та дітям військовослужбовців, що загинули або отримали інвалідність. "Коли гине військовий-гей чи військова-лесбійка, їхні сім'ї та діти лишаються фактично незахищеними, - пояснює активіст. - Діти взагалі можуть опинитись у сиротинці, або ж їх можуть відібрати у партнера, який лишився живий, та передати родичам, які їх менше люблять".

Наразі розроблено вже декілька законопроєктів про цивільні партнерства. Утім, жоден з них досі не передано у Верховну Раду. "Настав час - війна іде вже восьмий рік, а ризики для нас лишаються все ті ж, - каже Віктор Пилипенко. - Дайте нам рівність прав: ми давали присягу на вірність українському народові, ми проливали кров за нашу землю, і ми заслуговуємо бути рівними".

Тим часом представники ЛГБТ-організацій, з якими поспілкувалась DW, кажуть, що публічність ЛГБТ-військових допомагає змінювати на краще ставлення суспільства до спільноти загалом. Адже військові та ветерани мають репутацію захисників, а армія - найвищий рівень довіри громадян серед державних інституцій.

ЛГБТ-взвод та звинувачення у співпраці з Кремлем

У березні цього року об'єднання ЛГБТ-військових запросило представників спільноти та дружніх до неї людей підписати контракт з одним із взводів, що якраз формувався у ЗСУ. Ініціатива створити психологічно комфортні умови для служби ЛГБТ-людям належала командиру, який входить в об'єднання ЛГБТ-військових. З керівництвом її не узгоджували, а назву підрозділу досі не розголошують. "В командуванні можуть бути гомофоби, які просто не дадуть створити цей підрозділ, або ж, навіть якщо він набереться, його будуть "маринувати" десь на тилових позиціях, щоб люди хотіли піти геть, - пояснює Віктор Пилипенко. - Адже здебільшого на війну ідуть, щоб воювати".

Наразі у підрозділі, крім командира, є двоє представників спільноти: хлопець-гей та дівчина-лесбійка. "Потрібно мати хорошу фізичну підготовку та відповідні розумові здібності, - пояснює Віктор Пилипенко. - Не всі були готові виконувати обов'язки, притаманні цьому взводу, тому процес набору людей затягнувся". Складнощів додає і забюрократизованість переходу з інших частин. До того ж, каже активіст, декого з охочих демотивували нападки ультраправих, які звинуватили спільноту у співпраці з Кремлем задля дискредитації української армії.

Читайте також: Катерина Бабкіна: Парадокс толерантності по-українськи

Насправді ж, каже Віктор Пилипенко, об'єднання ЛГБТ-військових має на меті протилежне. "Однією з наших цілей є розвіяти міфи російської пропаганди про те, що, мовляв, в Україні перемогла неонацистська хунта. Ми хочемо показати: які в біса неонацисти, якщо набирається ЛГБТ-френдлі взвод і є ветерани та військові, які не бояться робити камінг-аути? - пояснює активіст. -  Навіщо озиратися на Росію, частиною імперії якої ми були, і слухати, як вони поливають брудом ЗСУ, ЛГБТ-спільноту та Україну загалом? Нам треба рухатися у вільний світ, в Європу, до демократичних цінностей".