Чому Зеленському не варто чекати миру на Донбасі

З 27 липня на лінії розмежування на Донбасі мав запанувати "повний та всеосяжний" режим припинення вогню. Домовленість про це було досягнуто під час чергового засідання Тристоронньої контактної групи (ТКГ), а напередодні її у своїй телефонній розмові привітали президенти України та Росії Володимир Зеленський і Володимир Путін. Раніше в офісі Зеленського вже встигли заявити, що перемир'я, в разі його дотримання, "є базовою передумовою реалізації Мінських домовленостей і відкриває шлях до виконання інших положень цих домовленостей".

Вже за декілька годин після початку режиму припинення вогню з українського боку пролунали звинувачення у тому, що супротивник домовленостей не дотримується. Командувач Операції об'єднаних сил (ООС) генерал-лейтенант Володимир Кравченко заявив про обстріли з боку проросійських сепаратистів. Водночас представники самопроголошеної "ДНР" назвали заяву українських військових "провокацією".

Читайте також: Москва не може бути гарантом перемир'я на Донбасі - Пєсков

Це вже більш ніж двадцята за ліком подібна домовленість про повне та всеосяжне перемир'я на лінії розмежування на Донбасі з початку війни у 2014 році. Жодна з них так і не призвела до реального припинення вогню. Також вже традиційно подібний крок наштовхується на спротив з боку патріотично налаштованої частини українського суспільства. Так, ввечері понеділка, 27 липня, біля офісу президента України у Києві запланована акція протесту. Її організатори наполягають: оголошуючи перемир'я, українська влада погодилася позбавити бійців ООС права відкривати вогонь у відповідь та вести розвідку, що може стати кроком до "поразки у війні".

Мінські домовленості під загрозою?

Однак сумніви у доцільності виконання Мінських домовленостей, попри риторику боротьби за мир на Донбасі, останнім часом все частіше звучать і з боку українських можновладців. Так, 9 липня віцепрем'єр-міністр України та член української делегації в ТКГ Олексій Резніков, заявив, що угоди вже не відображають реалій на Сході України. У своєму блозі на сайті Atlantic Council він пояснив це таким чином: "Лінія фронту, визначена на початку 2015 року, відтоді застаріла внаслідок подальшої російської окупації ще 1800 квадратних миль української землі. Зрозуміло, що такі аномалії позбавляють увесь Мінський процес його логіки".

А вже 15 липня Верховна Рада призначила чергові місцеві вибори на жовтень цього року. При цьому вони не відбудуться на території непідконтрольних Києву окремих районів Донецької та Луганської області (ОРДЛО) та анексованому Росією Криму. Народні депутати пов'язали їхнє проведення у відповідній постанові із "припиненням тимчасової окупації та збройної агресії Російської Федерації проти України".

З російського боку, натомість, лунала критика щодо заяви Резнікова та рішення українського парламенту. Під час згаданої вище розмови Зеленського та Путіна російський президент охарактеризував постанову Верховної Ради про проведення місцевих виборів як таку, що суперечить мінським угодам і ставить під загрозу перспективи врегулювання. Також Путін висловив "серйозне занепокоєння" через недавні заяви високопоставлених офіційних осіб України про неприйнятність низки положень Мінських домовленостей і необхідність їхнього перегляду, зазначається на сайті глави РФ.

Читайте також: Зеленський про перемир'я - угоду мають підписати в "нормандському форматі"

Зручний статус-кво на Донбасі

Втім, за словами голови київського Інституту світової політики Євгена Магди, сприймати українські кроки як реальну спробу денонсувати Мінські угоди не варто. На думку експерта, Київ не готовий зробити подібний крок, аби не виглядати перед рештою світу як сторона, яка не прагне дипломатичного вирішення конфлікту на Донбасі. "А рішення провести місцеві вибори без територій ОРДЛО просто зафіксувало факт, що до осені досягти необхідних безпекових та організаційних передумов для проведення виборів за будь-якими умовами вже не вийде", - розмірковує Магда.

Експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко додає, що і з російського боку жодних реальних кроків з денонсації Мінських угод очікувати не варто. "Для Москви послідовне виконання домовленостей у російському прочитанні - найбільш вигідний та безпечний сценарій розв'язання конфлікту на Донбасі", - каже аналітик. За його словами, в Кремлі впевнені, що перебувають у більш вигідній позиції, тому продовжуватимуть переговори в очікуванні, що колись Київ все ж піде на більші поступки.

Експертка Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP) Крістіна Ґерасімов (Cristina Gherasimov) також зазначає, що призначення Києвом виборів без участі ОРДЛО означає лише те, що сторони конфлікту так і не дійшли згоди щодо політичних та безпекових умов організації голосування, але жодним чином не свідчить про бажання України вийти з Мінських домовленостей. Вона також звертає увагу і на те, що кроки Києва не викликали особливо гострої реакції з боку Москви. Щоправда, РФ ще може використати їх на свою користь, аби показати небажання Києва співпрацювати відповідно до духу Мінських угод. "Москва це використає, безсумнівно, коли для цього буде добра нагода", - попереджає Ґерасімов.

Зеленський під тиском обставин

За словами німецької експертки, рішення Києва щодо місцевих виборів, наприклад, саме по собі не може стати причиною ескалації протистояння на Донбасі, але у поєднанні із певними подіями на місці пізніше цілком спроможне стати одним з приводів для нового загострення.

Оптимізму щодо перемир'я, яке стартувало цього понеділка, не має також і Капітоненко. На його думку, збереження конфлікту низької інтенсивності має певні переваги для кожної зі сторін. "Зеленський може піти на поступки і заплатити певну ціну, аби заморозити його і назвати це миром, чи заплатити ще більшу ціну за повернення ОРДЛО, але вже зараз зрозуміло, що президент України бачить ситуацію трохи по-іншому, ніж коли він приступав до виконання своїх обов'язків і коли мир здавався набагато більш досяжним", - каже експерт.

Він додає: на тлі активного спротиву частини українського суспільства, яке окреслює Зеленському "червоні лінії" для його мирних ініціатив, президент України може опинитися у ситуації свого попередника Петра Порошенка, який також прийшов до влади на тлі обіцянок миру, але під тиском обставин був змушений перейти до більш войовничої риторики.