Скільки расизму в німецькому футболі? Історії гравців

Що відчуває людина, яка носить спортивну форму з чорним гербовим орлом на грудях? В першу чергу - гордість від усвідомлення того, що багато чого досяг. Фільм "Чорний орел" ("Schwarzer Adler") розповідає історії німецьких футболістів, що грали за національну збірну Німеччини. Однак героїв фільму об'єднує не тільки любов до футболу, але і ще один ключовий момент: колір шкіри.

Чорно-біле кіно: расизм на футбольному полі

Чорно-білі кадри, що розбивають розповідь на дуже різні тематичні блоки - "Білий страх", "Жіночий футбол" та інші - підсилюють контраст і розділяють світ футболу на білий і чорний. Автор і режисер фільму Торстен Кернер (Torsten Körner), на перший погляд, вирішив осягнути неосяжне - так багато різних аспектів у цій стрічці.

Інтерв'ю з відомими футболістами перериваються архівними кадрами: тут не тільки ефектні голи та пристрасті на футбольному полі, але і нарізки з сатиричних передач 50-70-х років минулого століття, в яких раз у раз лунають слова "негр", "такий же, як всі, але все-таки інший", а також реклама прального порошку, в якій чорний ворон теж хоче стати таким же білим, як випрана білизна.

Читайте також: Меган Маркл і принц Гаррі звинуватили членів королівської родини в расизмі

В одному з архівних кадрів показано голову темношкірої людини в пральній машині, що після прання стає білою. Сьогодні складно повірити, що все це показували на німецькому телебаченні. Творці фільму застерігають, що в ньому містяться образи, сцени насильства, кадри нападів на ґрунті расизму.

Головне запитання, яке винесено на перший план: "Як багато расизму в німецькому футболі?". Герої фільму - люди з темною шкірою. Перший в історії темношкірий футболіст збірної Німеччини Ервін Костедде (Erwin Kostedde) сумно каже в телекамеру: "Неможливо собі навіть уявити, що означає жити з таким кольором шкіри в Німеччині". Дитиною він, як і багато інших героїа цього фільму, хотів вірити рекламі та в силу відбілювальних засобів - адже ще в дитинстві він зіткнувся з приниженнями й образами на ґрунті расизму.

Коли Шері Рівз (Shary Reeves), яка входила до складу молодіжної збірної з футболу, згадує про випробувані приниження, вона не може стримати сліз: "Я люблю цю країну, але іноді я думаю ...", - її голос переривається, і жінка не може закінчити фразу. Їй чорний орел нагадував про те, що він - високо вгорі, а вона - далеко внизу. З таким кольором шкіри та без німецького паспорта у неї не було перспектив у футболі. І вона, як і Костедде, намагалася "відмити" шкіру милом.

Не тільки футбол

У фільмі "Чорний орел" тема расизму - ключова, але автори не обмежують проблему самим лише футболом - вона присутня у всьому німецькому суспільстві. Самі гравці розповідають про те, що їм довелося пережити.

Німецький футболіст ганського походження Джеральд Асамоа (Gerald Asamoah), спостерігаючи за своїми дітьми, які грають з друзями, дивується: "Чому у дітей виходить те, що нам дорослим не вдається?".

Наче продовжуючи його думку, Ервін Костедде згадує, як багато разів його питали, що відчуває людина з таким кольором шкіри, яка грає за Німеччину. "Я почувався чудово", - каже Костедде.

Читайте також: Права загроза у ФРН: тінь впала на поліцію

Щоправда, поки не почув образливих висловлювань на свою адресу. У матчі, який проходив в Лондоні, він упустив багато гострих моментів: його обтяжували образи, які пролунали від уболівальників. "Потрібно мати сильний характер, щоб впоратися з такою ситуацією, а він у мене був", - каже футболіст. Де він і інші протагоністи фільму черпали сили? У футболі!

Читайте також: Європарламент ухвалив резолюцію проти расизму

Як згадує Шері Рівз, саме футбол подарував їй мужність, сміливість, впевненість у собі, які було так легко розгубити, стикаючись з расизмом. Футболісти і футболістки підкреслюють, що мавпоподібні вигуки, банани, які летять в їхній бік, - все це лише частина проблеми: з расизмом вони стикаються не тільки на стадіоні, але і під час пошуку житла, на вулиці, в магазині. "Про расизм я дізнався, коли приїхав до Німеччини", - визнає Джеральд Асамоа.

Дивлячись цей документальний фільм, можна подумати, що расизм - в минулому. Занадто багато архівних кадрів, занадто часто герої говорять у минулому часі. Але так може здатися лише на перший погляд. Расизм нікуди не зник і сьогодні - і в футболі, і в суспільстві. Німецький футболіст, захисник клубу "Челсі" і збірної Німеччини Антоніо Рюдеґер (Antonio Rüdeger), написав про це дуже емоційну колонку, назвавши її "Ця стаття не вирішить проблему расизму в футболі", - текст був опублікований незадовго до того, як "Челсі" переміг у Лізі чемпіонів УЄФА.

І все ж варто зазначити, що документальний фільм розповідає про проблему расизму не тільки крізь сльози та страждання, але і з гумором. Самі футболісти жартують на гострі теми. Джиммі Гартвіґ ​​(Jimmy Hartwig) не може стримати сміху, коли розповідає про свого діда, який захоплювався Адольфом Гітлером (Adolf Hitler). "Спочатку - Адольф, а потім чорний - в сім'ї. Можете собі уявити", - згадує німецький футболіст.

Відмінним почуттям гумору та самоіронії може похвалитися і гравець національної збірної Гани Ентоні Баффо, який виступав за кілька німецьких клубів. Коли ведучий запитує його, як так вийшло, що тато і мама - з Гани, а сам футболіст народився в Бад-Годесбергу (нині район Бонна - Ред.), Баффо, не розгубившись, відповідає: "Мене тут зачали, ось я і народився в Бонні ".

Фільм "Чорний орел" покажуть по німецькому телебаченню в п'ятницю, 18 червня. Поки що він доступний для перегляду в медіатеці телеканалу ZDF та на платному стрімінговому сервісі Amazon Prime.