Скільки українців зникли безвісти під час війни РФ в Україні

Наприкінці травня уряд України призначив 51-річного Олега Котенка на посаду уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Офіс Уповноваженого створено при міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Серед його обов'язків - координація розшуку зниклих та вирішення інших пов'язаних з цим питань. Deutsche Welle звернулась до Олега Котенка з проханням розповісти про особливість пошуку зниклих безвісти в умовах війни Росії проти України.

 Deutsche Welle: Пане Котенко, раніше долею осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, опікувалася міжвідомча комісія, до якої входили представники національної поліції, міністерства оборони, офісу генпрокурора. Вона ще діє?

Олег Котенко: Ця комісія була ліквідована постановою Кабміну, як тільки Верховна Рада внесла зміни в Закон "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти" і був утворений інститут Уповноваженого з цих питань.

Ви тепер єдина структура в Україні, яка опікується цими питаннями?

Так, єдина.

Ви розшукували безвісти зниклих, ще будучи громадським активістом. Які додаткові можливості для цієї роботи дає посада Уповноваженого?

Починаючи від 2016 року, ми, громадська організація "Група "Патріот", дійсно звільняли полонених і шукали безвісти зниклих. Тепер наша робота підкріплена юридично, що не завжди було, коли ми діяли як громадська організація. В Україні єдиний державний орган, який проводить розшук саме зниклих безвісти, - Національна поліція. Громадські організації не можуть ставити завдання Нацполіції з розшуку безвісти зниклих, а офіс Уповноваженого може це робити і покладатися на співпрацю з боку поліції.

Читайте також: Червоний Хрест і війна в Україні: як шукають зниклих людей

У якому стані перебуває сьогодні єдиний реєстр зниклих безвісти осіб, на який було стільки нарікань ще від 2014 року?

Тут потрібно розрізняти базу даних і реєстр. Є наша база даних, свої бази даних мають МВС, СБУ, вони вносять туди особисту інформацію зниклих громадян. Зведеного реєстру, як такого, у нас в Україні ще немає. Є прототип, який зараз апробується. До справжнього реєстру ще не занесена жодна особа. Поки що громадяни можуть звертатися стосовно зникнення своїх близьких чи рідних у першу чергу до Національної поліції, а можуть і до нас.

Після цього її ім’я буде занесене до бази зниклих безвісти?

Ще ні. Нацполіція протягом трьох діб цю людину шукає. Перевіряє перетин кордонів, де її востаннє бачили і т. п. Коли розуміють, що людина зникла, поліція передає всі ці дані в офіс Уповноваженого, ми цю інформацію вивчаємо і розміщуємо у базі зниклих безвісти.

І після цього родичі можуть отримати державну компенсацію?

Так, після цього родичі, згідно із законодавством України, можуть подавати документи до відділів соціального забезпечення і отримувати компенсацію у зв’язку з втратою годувальника. Але це відбудеться за місяць після того, як дані про безвісти зниклого потраплять до бази даних. У нас від 6-го травня працює колцентр за номерами 0800 339247 і 095 896 0421. Крім того, наші переміщені особи з-за кордону можуть зателефонувати на другий номер через Viber, чи Telegram.

Cкільки зниклих безвісти осіб у вашій базі сьогодні?

Починаючи від 6 травня 2022 року, на кол-центр офісу Уповноваженого почали надходити звернення про зникнення громадян. Станом на 26 червня ми мали у свої базі 6972 особи, що вважаються зниклими безвісти. В той же час Нацполіція  отримала станом на червень біля 20 тисяч заяв з проханням про розшук рідних та близьких, з яких майже шість тисяч громадян знайшлися. Багато людей знаходяться самі. Як знаходяться? До нас телефонують і кажуть: усе добре, наші рідні вдома, дякуємо за готовність допомогти! Або хтось каже: наш рідний, товариш - у полоні, вони нам звідти телефонували, будь-ласка, зафіксуйте це. Після такої інформації ми працюємо з головним управлінням розвідки, службою безпеки України для того, щоб їх звільнили. Такі особи з нашої бази вилучаються і певні служби працюють над їхнім звільненням з полону.

Чому така різниця між вашими даними і Національної поліції ?

До поліції звертаються усі, там багато побутових справ. Людина могла піти з дому і через тиждень повернутися. Нам поліція передає справи, коли людину не можуть знайти понад місяць. Крім цього, дев’яносто відсотків з цих майже семи тисяч звернень до нас - це все ж військові. Нема даних, що вони загинули. Більшість з них, я так розумію, в полоні. Але у них нема зв’язку з ріднею, тому родичі звертаються до нас, вважаючи їх зниклими.

Чому ви думаєте, що вони в полоні?

Я впевнений у цьому. Приклад з 36-ою бригадою морської піхоти, що була на заводі "Ілліча" (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча. - Ред.). Їх було майже 70 бійців. Всіх завезли в Таган-Рог в СІЗО №1 чи №2. Вони там, і ми знаємо, що вони там за непрямими доказами: хтось комусь зміг зателефонувати, десь хтось когось бачив і повідомив в Україну. Але поки ми не маємо прямих доказів, вони числяться як безвісти зниклі.

Читайте також: Громадські активісти допоможуть шукати полонених в Росії

Ваш офіс залучають до верифікації списків з полоненими?

Не те, що долучають, але коли ми отримуємо звернення, одним з моїх найперших завдань є з’ясувати, чи людина в полоні, чи вона справді безвісти зникла? Тому ми дуже тісно співпрацюємо з Національним інформаційним бюро, держслужбами, спецслужбами України щодо всього, що стосується безвісти зниклих.

Часто громадськість не знає, яку поведінку краще обрати, коли йдеться про осіб, що можуть бути в полоні. Варто цю інформацію робити максимально публічною чи навпаки, менше розголосу?

Був випадок, коли член спілки журналістів потрапив у полон. Його показали в одному відео. І постало питання - потрібен розголос чи ні? Я поставив зустрічне питання - він воював чи виконував журналістські обов’язки? Якщо він виконував журналістську діяльність, то потрібен максимальний розголос. Але сталося так, що ця людина була зі зброєю в руках і захищала рідну землю. Тому вони будуть вважати його полоненим. І тоді розголос тут ні до чого. Це може призвести до того, що таких осіб будуть довше тримати в полоні і торгуватися за них: а давайте міняти не один до одного, а один до двох-трьох. Максимальний розголос про потрапляння людини в полон дає ворогам додаткові інструменти для шантажу. За Женевською конвенцією, медики, журналісти, кухарі, музиканти не йдуть на обмін, їх просто передають сторонам, бо вони не є комбатантами. Але російський агресор так не робить.

Ваш офіс спілкується з кимось з боку російських окупантів?

Так, але ми контактуємо з ними через Міжнародний комітет Червоного Хреста. Передаємо їм списки з прізвищами безвісти зниклих наших громадян. Вони передають їх вже російській стороні, а та теж через них передає свої списки нам.

Чи заносяться до таких списків люди, депортовані росіянами до РФ?

При мінреінтеграції діє цілий департамент, що займається саме питаннями депортованих і дітей. Ми ж займаємося суто зниклими і, повторюю, це на дев’яносто відсотків наші військові.

Громадяни РФ звертаються до вас з пошуком своїх рідних?

Цим займається міністерство внутрішніх справ, у них є гаряча лінія для звернень з Росії. На жаль, не можу сказати, скільки було таких.

Повідомляється про величезну кількість загиблих цивільних у Маріуполі, яких поховали в братських могилах. Хтось у майбутньому шукатиме цих людей, проводитиме аналіз ДНК і встановлюватиме особу?

Так і буде. Дивіться, як це працює: звернулися до нас - ми шукаємо. Але знаю, у багатьох людей нема змоги звернутися до нас, щоб ми шукали їхніх рідних, які дійсно можуть бути в братських могилах. На що ми розраховуємо? Маємо службову інтерактивну карту, на яку ми наносимо місця цих поховань. І коли ми звільнимо ці території, проведемо ексгумацію тіл. Якщо ж війна буде затяжною, вестимемо перемовини, щоб забрати наших людей з тих братських могил і перепоховати на неокупованій території.