Спадщина німців Галичини довгий час була "білою плямою"

В Україні створили "Віртуальний музей німців Галичини", куди викладають фото, відео і спогади, зібрані під час експедицій колишніми німецькими колоніями західної України. Про те, як віртуальний музей наповнюють інформацією і як його планують розвивати далі, а також про історію німців Галичини DW розповів автор сайту, голова Ради німців України Володимир Лейсле.

Deutsche Welle: Пане Володимире, розкажіть, як виникла ідея створити "Віртуальний музей німців Галичини"?

Володимир Лейсле: Два роки тому, ще до коронавірусу, я побував на презентації книги спогадів німців Галичини. Там я познайомився з її авторкою Оленою Серпень, яка живе зараз в Німеччині і як хобі досліджує тему долі німців Галичини. Це дуже цікава річ. Бо більшість нинішніх німців України - це вихідці з одеських, кримських німців, чи з Поволжжя, звідки їх депортували у 1941 році і потім вони повернулись з Казахстану, Сибіру до України. А щодо спадщини німців Галичини - вона була "білою плямою", бо ми знали, що вона є, але вона була дуже локальною і недослідженою.

Читайте також: Шок для німців: як Гройсман віддав православним будівлю лютеран

І ми задумались про те, що ми можемо зробити. І прийшла ідея створити таку платформу, де ми зможемо по кроках зберігати фотографії, спогади, історичні довідки та інші цінні матеріали, бо пам'ятки потроху зникають. Щоб втілити це, ми вирішили зафіксувати те, що ми зараз маємо. 

А чому ви обрали саме формат віртуального музею?

Тому що ми розуміємо, що так він доступний для всіх. І байдуже, де ти мешкаєш: в Україні, Німеччині, Австрії чи США. Тому ми зробили віртуальний музей українською і німецькою мовами. Ми тільки розпочали деякі матеріали публікувати, але, все ж таки, платформа існує.

Сотні німецьких колоній на Галичині

Як і де ви шукаєте матеріали для вашого музею?

Ми вже організували двотижневу експедицію німецькими колоніями Галичини. Але треба розуміти, що якщо ми охопили 25 колоній - це мізер, бо, як кажуть історики, треба відвідати 360 колоній, які мають історичний зв'язок з німецькою присутністю в регіоні. Щоб їх відвідати, треба рік, щонайменше, мандрувати цими місцями.

Що вас вразило під час експедиції найбільше? 

Я бував в багатьох експедиціях німецькими колоніями в Криму, але та спадщина, яку ми побачили в Галичині, мене дуже вразила. Тут дуже багато добре збережених дерев'яних кірх. Наприклад, в доброму стані є в Розлучі чи Долині. Є згадки, що вони будувались саме німцями-колоністами. І вони ще функціонують. Наприклад, в Розлучі вона дуже автентична і дуже гарно виглядає. Деякі кірхи функціонують зараз як звичайні храми, де відбуваються богослужіння.  Наприклад, кірха в Ангелівці є діючою церквою. І це добре, що церква залишилась церквою. І це не принципово, до якої конфесії вона зараз належить. Ми спілкувались зі священниками цих церков: вони визнають належний внесок німців-колоністів в розбудову церков.

Дуже приємно було бачити кірху біля Коломиї. Вона кам'яна. І зараз вона належить до баптистської церкви. Але дуже добре збережена, майже в первозданному виді. Така ж ситуація і в Стрию, і у Львові та інших місцях. Церковні громади пам'ятають німців, які побудували будівлі. І згадують не тільки на словах, також і пам'ятні дошки є.

На жаль, деякі будівлі, як школи, чи так звані німецькі доми, збереглись не так добре. Але, все ж таки, вони є. 

Що цікаво, ми побачили великий інтерес до теми з боку місцевих громад. Через цю спадщину вони хочуть розвивати туризм. Ми бачили це в містечку Бібрка біля Львова. Там зробили дуже потужний туристичний центр, який пропонує маршрути німецькою Бібркою. Ми бачимо, що суспільство вже розуміє, що в нас є багатонаціональна спадщина і кожна національна спільнота є окремою фарбою в цій палітрі.

Особливості німців Галичини

Чи мають німці Галичини якісь свої особливості, якими відрізняються від інших етнічних німецьких груп в Україні?

Вони мають трохи іншу історію, ніж німці центральної Волині чи Причорномор'я, наприклад. Бо галицькі німці приїжджали до західної України здебільшого в часи Австро-Угорщини. І вони мали трохи інші права і можливості, ніж ті, які приїжджали на запрошення, наприклад, Катерини ІІ. Там вони отримували землі безкоштовно, без податків. А німці в Галичині платили оренду, податки, хай і невеликі. Ця історія є трохи іншою, але також є частиною історико-культурної спадщини німців України. 

Чи багато в Україні проживає етнічних німців зараз?

За останнім переписом (проведеним у 2001 році. - Ред.), в Україні мешкало 33 тисячі етнічних німців. До Другої світової, за різними даними, в Україні мешкало 600-800 тисяч німців. На Галичині - приблизно 90 тисяч. Але німецькі громади, особливо релігійні, часто жили окремо одна від одної: католики, протестанти, меноніти, і дуже рідко вони перемішувались.

Тоді поясніть, будь ласка, що стало причиною міграції німецького населення до Галичини?

По-перше, була традиція, що спадщину від батька отримує старший син, інші сини мусили собі шукати інші можливості заробляти на життя. І тому дуже багато людей їхали в нові колонії на схід, де трохи легше можна було отримати землю. Були також релігійні війни. Люди їхали до більш спокійної Галичини.

Наскільки комфортно вони себе тут почували? Чи були якісь утиски від влади чи місцевого населення?

Треба визначити час, про який ми говоримо. Бо наприклад, за часів Австро-Угорщини єдиним привілеєм, який вони мали, було те, що німецька була державною. Все інше мусили робити самі. Якщо хотіли будувати школу - будь ласка, якщо хотіли будувати Німецький дім - будь ласка, будуйте собі. Були складнощі між релігійними громадами, але згодом для протестантів  обмеження було знято. 

Читайте також: Німецький історик: У німецьких підручниках має бути більше інформації про Україну

Але в період полонізації багато німців-католиків змушені були переходити на польську, щоб вижити. Бо і мова богослужінь тоді була польською. Тому протестанти краще зберегли німецьку мову. 

Коли німецькі громади почали залишати Галичину і чому?

Історія німців західної України трохи інша, аніж німців радянської України. Радянські німці в 30-х роках зазнали утисків і репресій. А от західноукраїнські німці за пактом Молотова-Ріббентропа в 1939 році мали можливість переселитись до Німеччини. Третій Рейх розглядав цих колоністів як трудові ресурси. І галицькі німці повертались, бо були начувані про жахіття Голодомору і колективізації в радянській Україні.

Натомість після Другої світової в Галичину почали приїжджати німці після депортації з Сибіру, Казахстану. Вони приїжджали як фахівці, але це не було масово. Тобто німців, які сторіччями жили в цих регіонах, там майже немає.

Німецькі колонії Галичини як туристичні об'єкти

Як ви плануєте далі розвивати розвивати сайт?

Це тільки початок. Ми б хотіли ще порозмовляти з галицькими німцями, які мешкають в Німеччині. Щоб ці спогади, фотоархіви, які залишилися у них, були доступні дослідникам історії, науковцям.

Загалом цей проєкт став можливий завдяки підтримці Українського культурного фонду. Це чудово, що держава не тільки на словах, але й коштами підтримує такі дослідження, і ми дуже раді, що така допомога була, бо складнощів - дуже багато. 

Читайте також: 1918. Як Україна ледь не стала німецько-австрійським протекторатом

І ми розуміємо, що кожна копійка, інвестована в культуру, має принести користь не тільки в історико-культурному сенсі. Тому ми запропонували наш віртуальний музей як платформу для розвитку туризму. Ми хочемо опублікувати туристичні маршрути для одноденних поїздок чи для велотурів, з даними гідів-краєзнавців, які можуть провести екскурсії німецькою, англійською мовами. Тобто щоб гості з німецькомовних країн могли спланувати ностальгійні тури за допомогою нашого сайту.