"Села-привиди" у ФРН. Як туди селять українських біженців

На Google-картах ці місця на заході Німеччини, у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія, виглядають як три великі білі плями. А наживо ці плями - три величезні кар'єри Інден, Гамбах і Гарцвайлер, в яких концерн RWE видобуває буре вугілля.

Неподалік кар'єрів розташовані населені пункти, деякі з них занедбані вже від кількох місяців до кількох років. Будинки місцевих жителів викупив RWE, а їх переселили в інші місця, виплативши компенсації. За початковим задумом, спорожнілі "села-примари" підлягали зносу, але через плани Німеччини відмовитися від видобутку бурого вугілля майбутнє цих поселень туманне.

Читайте також: Як живеться у Німеччині біженцям з України - дослідження

Українці у занедбаному селі: "Ми не скаржимося"

Видобуток вугілля у кар'єрі Гамбах розпочали у 1978 році. До 2030 року його мають закрити. Поки що кар'єр нагадує місячний ландшафт.

Колись тут була частина гамбахського лісу. У 2018 році цей ліс став основним місцем протесту німецьких екоактивістів, які вимагали від концерну RWE припинити видобуток та зберегти дерева. Частину лісу, в цьому місці, все ж таки врятувати не вдалося. Як і кілька населених пунктів довкола кар'єру. Два з тих, що підлягають знесенню "сіл-примар" - Моршеніх і Мангейм (не плутати з однойменним містом на південному заході Німеччини).

У Мангеймі нас зустрічають ряди будинків з опущеними жалюзі та забитими вікнами. Вулиці з потрісканим асфальтом, розбиті ліхтарі вздовж дороги. У центрі - католицька церква, всі вікна якої забиті фанерою. Біля кількох будинків, що добре збереглися, - колючий дріт і напис про те, що це власність концерну RWE. Подекуди на околиці замість окремих будинків уже руїни. Дорогу перебігає заєць, а у високій траві поряд із зупинкою, де колись зупинявся рейсовий автобус, поважно ходить фазан.

Людей тут не видно. Власне, їх тут і не має бути. Як і в сусідньому селі Моршеніх. Тут такі ж самі ряди порожних будинків із забитими вікнами, недоглянуті палісадники з високою травою, автобусна зупинка без покажчиків. Ще одне "село-примара", як здається на перший погляд.

Але якщо придивитися, на дверях кількох будинків помітні білі аркуші паперу. На одному аркуші - список із українських прізвищ, на іншому - арабські імена. В одному з таких будинків мешкає молода пара українців. Вони просять не називати їхні імена та розповідають, що живуть у цьому селі з грудня 2022 року. Будинок на одну сім'ю зараз займають кілька людей - свого роду міні-гуртожиток для біженців. Тут українська родина з Донбасу живе в сусідстві з біженцями із Сирії.

"Ми ні на що не скаржимося, світло, вода, опалення у нас є. І навіть інтернет і мобільний зв'язок, - каже Денис (ім'я змінено на прохання співрозмовника). - Можемо дзвонити додому, в Україну. Щотижня сюди приїжджають представники комунальної влади, допомагають нам із документами, ми регулярно отримуємо допомогу. Ось тільки поки що нам не дали мовні курси".

Про те, що в селі немає магазинів, ні аптек, ні лікарів, пара не переживає. Дружина Дениса Юлія (ім'я змінено) каже, що вони виїжджають до сусіднього села за продуктами на власному транспорті. Поряд із будинком припарковано автомобіль з українськими номерами.

"Коли ми приїхали в це село, спершу нічого не зрозуміли. Це потім нам пояснили, що це за місце. Але вдома в Україні ми три місяці сиділи під обстрілами, так що тут нам спокійно. Тільки от у лісі (показують на дерева, які починаються через поле за парканом. - Ред.) живуть екоактивісти, вони собі там будинки на деревах збудували, іноді ми їх бачимо. Але вони нас ніяк не турбують", - каже Денис. За словами співрозмовників, регулярно до села для контролю правопорядку приїжджає поліція.

З іншими сусідами - у цьому селі кілька українських родин - Денис та Юля зустрічаються, коли приїжджають представники влади, чи коли гуляють вулицями. Тут одна дорога - у полі чи в ліс, де вони збирають ожину. "Тут нудно, звичайно, на перший погляд. Ось ходимо по ягоди", - розповідає Юля. "Але іноді поїдемо до міста, а там так галасливо, що поспішаємо повернутися у свої поля", - продовжує Денис.

Вони зізнаються, що не знають, як довго залишаться тут. "Начебто кажуть, що це село зносити не будуть. Та й нас сюди комунальна влада направила, а спочатку ми опинилися в таборі для біженців, у Бохумі, тож житимемо, доки не переселять чи не депортують", - каже Юля.

Згідно з останніми планами, село Моршеніх, справді, вирішили все ж таки не зносити, а вугільний кар'єр закриють через відмову Німеччини від видобутку бурого вугілля. Про це у відповіді на запит DW повідомили і в концерні RWE. "Знесення вищезгаданих сіл більше не передбачено. А будинки та квартири, які свого часу викупив концерн у сімей, переселених в інші місця, за бажанням комун були надані їм у тимчасове користування для проживання там людей, які терміново потребували даху над головою", - йдеться у заяві пресслужби RWE. У відповіді на запит DW у комуні Мерценіх, до якої належить село Моршеніх, нам запропонували зустрітися для інтерв'ю у середині серпня, оскільки зараз бургомістр перебуває у відпустці.

Читайте також: Села-привиди: як населені пункти у ФРН зникають через видобуток вугілля

Гуртожиток для біженців у школі "села-примари"

Села Кукум і Каєнберг розташовані біля іншого кар'єру - Гарцвайлер-2. Місцевих жителів із цих населених пунктів теж переселили, виплативши компенсації. Ці села - наступні на черзі під знесення. По сусідству з ними розташоване село Лютцерат, яке здобуло популярність у зв'язку з протестами екоактивістів за участю Грети Тунберг. Його мають за планом знести в 2023 році. Проїхати в Лютцерат зараз не можна. Усі під'їзди до нього закриті. Можливо, цього населеного пункту вже не існує.

А ось до сусіднього Каєнберга проїхати можна. При в'їзді цей населений пункт на перший погляд не відрізняється від інших переселених сіл. Такі ж вузькі вулички, ряди добротних, але порожніх будинків. Католицька церква. Дитячий садок, майданчик для дитячих ігор, який подекуди заріс бур'янами.

Ще за кілька метрів - будівля школи, з якої несподівано виходять кілька людей. Вони виносять стільці та розташовуються прямо на шкільному дворі. На вулиці дуже спекотно. Перехожий, що йде назустріч нам, відповідаючи на запитання, каже: "Ми тут живемо. Ми з Сирії". І поспішає зникнути з поля зору. Чи живе він у цій школі чи ні, з'ясувати не вдалося. Всі інші розмову починати не хочуть і трохи налякані теж заходять усередину.

Поруч зі школою - автобусна зупинка, на ній висить розклад автобуса, який усе ще їздить у це село. На дверях булочної - у самому центрі навпроти церкви - висить розклад: вона відкрита лише на кілька годин кілька днів на тиждень. Магазинів і аптек, які працюють, тут немає. Будинки, в яких були розташовані всі інші заклади, теж порожні. Зате є пункт пожежної охорони, який працює. Виявляється, що в деяких будинках живуть люди, біля кількох будівель припарковані автомобілі.

"Так, у селі Каєнберг усе ще живуть місцеві жителі, хоча близько 80 відсотків уже виїхали, отримавши компенсацію. Приблизно 15-20 відсотків ще там залишаються. Зараз там живуть і біженці, під гуртожиток для яких перебудували стару школу. Низку будинків віддали під розселення - десь в особисте користування, десь у формі комунального гуртожитку. У селі є світло, вода й опалення. Комунікації не були зруйновані, оскільки статус села був спірним через плани відмови від вугілля. Для біженців, які живуть тут, організували мовні та інтеграційні курси, а діти ходять до дитячого садка", - коментує ситуацію для DW заступниця голови земельного комітету з питань різноманіття та інтеграції, депутатка міськради Бохума з фракції ХДС Ірина Бекер (Irina Becker).

За її словами, після повені влітку 2021 року в землі Північний Рейн-Вестфалія між RWE і місцевою владою, зокрема, комуною Еркеленц, до якої належить Кукум і Каєнберг, було досягнуто домовленості про те, що частина порожніх житлових будинків у "селах-привидах" може використовуватися як тимчасовий дах над головою для людей, які постраждали від стихії.

У відповіді на запит DW прессекретар RWE підтвердив цю інформацію: "Ми охоче допомогли комунам Мерценіх і Еркеленц для того, щоб і вони могли надати допомогу нужденним". Відповіді на прохання DW про інтерв'ю на момент публікації цієї статті від керівництва Еркеленца не було, оскільки в липні багато співробітників у відпустці. На офіційному сайті комуни Еркеленц згадується, що вона "гостро потребує" і шукає житло для українських біженців.

Читайте також: "Ми в дорозі". Як біженцям допомагає арт-терапія

Хто відправляє біженців у покинуті села 

Ще одні жителі Каєнберга - сім'я з дитиною з України. Своїх імен вони не назвали, але розповіли нам, що "довго були в Польщі", а потім у групах у соцмережах дізналися, що можна поїхати в Бохум, щоб звідти потрапити у велике місто - Дюссельдорф або Кельн. Але зрештою з бохумського центру первинного прийому і розподілу біженців (LEA) їх направили в Еркеленц, а потім вони опинилися в Каєнберзі.

Розподіл біженців у федеральні землі та комуни відбувається за квотами, автоматизовано. Співробітник центру LEA ніколи не знає, куди вирушить та чи інша людина або сім'я, до того моменту, поки на екрані комп'ютера не з'явиться назва конкретного населеного пункту, розповідає DW Ірина Бекер. Із пресслужби уряду землі Північний Рейн-Вестфалія відповіді на запит DW щодо біженців у відселених селах на момент публікації не надійшло.        

У пресслужбі міністерства землі Північний Рейн-Вестфалія у справах сім'ї, молоді, мігрантів і біженців запит DW переадресували до комун Еркеленц і Мерценіх, які недоступні для коментаря через літні канікули.

За словами сім'ї українських біженців із Каєнберга, їм тут усе подобається. Поки що вони живуть самі в будинку, але скоро обіцяють підселити ще одну сім'ю з України. "Ми спочатку були шоковані, але краще тут, ніж десь у спортзалі, на розкладачці", - кажуть вони, посилаючись на досвід своїх знайомих. В Україну сім'я повертатися не хоче, поки триває війна. Можливо, залишаться в Німеччині й після завершення бойових дій на батьківщині. "Подивимося, поки що нормально. Село ж не будуть зносити, може тут і залишимося, якщо дозволять", - кажуть українці.

Села Каєнберг і Кукум і справді зносити не будуть, підтвердили DW в концерні RWE - у зв'язку із закриттям кар'єру Гарцвайлер у 2030 році через відмову від видобутку бурого вугілля. І ці населені пункти планується зробити частиною нової курортної інфраструктури.

За даними депутатки міськради Бохума Ірини Бекер, у цих населених пунктах знесуть лише окремі будинки, оскільки більша частина житлового фонду перебуває у хорошому стані. Вік будівель у середньому становить 50 років. У цих місць є потенціал перетворитися зі "сіл-примар" на "села майбутнього". І багато колишніх власників місцевих будинків намагаються викупити їх назад. Але поки що в них живуть біженці.