Як українська писанка приносить світло у воєнні будні

У 2024 році українську писанку можуть внести до переліку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Торік Україна спільно з Естонією подала номінацію "Писанка: українська традиція і мистецтво оздоблення яєць" для включення до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Рішення очікується наприкінці цього року. У 2022-му ЮНЕСКО внесла український борщ до списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує охорони.

Україна сподівається, що до оновленого переліку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО потрапить і українське писане великоднє яйце. "Традиція писанкарства не лише буде збережена, а й передана майбутнім поколінням українців", - сказав Ростислав Карандєєв, який нині виконує обов'язки міністра культури та інформаційної політики України. Він виступив під час Фестивалю української писанки, який відбувся в Києві.

Писанка - потужний символ і оберіг

Писанка - український різновид великодніх яєць, що вважається традиційним оберегом. Писанка, як і яйце взагалі, символізує початок, народження життя. Відмінністю писанок від крашанок, зварених та зафарбованих в один колір яєць, якими грають у великодні забави, є те, що писанка - це виключно сире яйце, декороване традиційними символами, які пишуться за допомогою воску й барвників. 

"Це дуже потужний оберіг. Писанка має бути написана саме на повному, сирому, заплідненому яйці, ні в якому разі не на порожньому. Ця повна писанка зберігатиметься роками, поступово висихаючи. І так її може зберігатися багато років. Важливо, яйце не повинно мати тріщини. Якщо тріснула, то це означає, що писанка увібрала увесь негатив і її потрібно закопати у землю", - розповідає майстриня традиційного писанкарства Анастасія Фоміна. Водночас, за її словами, задля збереження традиції писанкарства створення такого оберегу для родини має відбуватися щороку перед Великоднем. 

"Справжня писанка - це яйце, віск, сакральні візерунки, живий вогонь, і світлі думки. Так було тисячі років тому, так є і зараз", -  зазначила у розмові з DW членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Зоя Сташук. 

Історія писанкарства дуже давня

Розписи подібні до тих, що є на писанках, археологи знаходили ще на трипільській кераміці. На теренах України культові яйця знайдені в похованнях скіфів, у Східному Криму датованими IV століттям до нашої ери. Як мистецтво, писанкарство розвинулося в добу Київської Русі. Знайдені писанки на території Київської Русі датуються XI-XIII століттям.

У радянський період писанкарство тривалий час висвітлювалося як зникла традиція і писанки виставлялися як музейні експонати давнини. У центральних і східних областях України це ледь не призвело до знищення народного писанкарства. Інтерес до виготовлення писанок, як і до інших народних традицій, відновився за незалежності України.

Народна майстриня України з міста Володимир Волинської області Оксана Білик займається писанкарством вже 25 років. Вона каже, що особливо великий інтерес як в Україні, так і за її межами, до цього мистецтва з’явився лише торік. "Ми багато пишемо писанок, показуємо виставки за кордоном, але лише минулого року я відчула, що щось змінилося - до нас приїхали представники Німеччини, цікавилися писанкарством і купили дуже багато писанок. Думаю, що після визнання нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО інтерес до української писанки зростатиме", - мріє майстриня. 

У кожному регіоні свої орнаменти і стилістика писанок

Орнаменти, що прикрашають українські писанки привертають увагу і мають особливе значення. Це здебільшого різноманітні геометричні візерунки, зірки, квіткові мотиви та знаряддя праці. Кожен орнамент має свій власний знаковий сенс і символіку. Найпоширенішими серед них є символи родинного щастя, достатку, родючості. У писанкарстві велику роль відіграють кольори. Кожен колір має своє значення. Наприклад, червоний колір символізує любов, сім'ю та щастя, жовтий - сонце, золото та багатство, чорний - родючу землю, а синій - небо та відкритість.

"У кожному регіоні України є свої особливості кольорової гами та орнаментів для великодніх писанок. "Писанки  в регіонах відрізняються колористикою. Наприклад, у Немирові на Поділлі, збережено 400 традиційних писанок і вони всі чорно-червоні, на Полтавщині писанки жовтозелені і багато безкінечників, зірок. Черкаські старовинні писанки стримані, на Сумщині - багатоквітчаста. На Буковині писанка вишневого кольору і наповнена орнаментами, а херсонські писанки дуже яскраві, бо південь, і все цьому спряє. Кожен регіон вирізняється чимось особливим, - відзначає Зоя Сташук. 

Майстриня Оксана Білик каже, що волинські писанки лаконічні з обмеженим переліком кольорів - бордовий, чорний, зелений, але ці кольори надихають на щоденну рутинну роботу. "Дуже часто на писанках ми зображуємо ружу та інші рослинні мотиви, а також можуть бути грабельки, вітрячки, сосна зображена. І все це восковий розпис, на яйці розквітає свій всесвіт", -  розповідає Оксана Білик. 

А ось в Івано-Франківський області писанки надзвичайно яскраві, а кольори та орнаменти різняться у кожному селі. До прикладу у селі Космач, Косівського району, писанки особливо гарні - червонооранжеві з дрібним візерунком білого та чорного кольорів, що символізують життя. "Наше село вважається столицею писанкарства і келією сонця, бо ми живемо на високогір’ї, ближче до сонця, тому кольори у нас жовтогарячі, що писанки аж всміхаються та надихають на позитив", - каже директорка будинку культури у селі Космач Параска Бойчук.

Писанкарство, як медитація

Майстриня Наталя Явиця розповідає, що писанкарство рятує її від щоденного розпачу та втрат через війну. Адже вона з села Новопсков, що на Луганщині, яке нині перебуває під російською окупацією. "Все покинули там, і поки переїхали на західну Україну і відроджуємо наше там. А вдома у мене було стільки писанок. У нас на Луганщині в основному зелені й червоні кольори й великі квіти зображені - одна-дві на писанку і немає дрібних елементів. Ще наші прабаби писали так. Це ж наш генетичний код, наше ДНК", - каже майстриня писанок.

Наталя Явиця зауважує, що після повномасштабного російського вторгнення її земляки, яким довелося покинути свій регіон, стали більше цікавитися писанкарством Луганщини. "Дівчатка, мої учні, навіть і не підозрювали, що писанкарство їм сподобається. Пишеш, переключаєшся і не думаєш про ті втрати, що зараз відбуваються, про страшну війну навколо, дізнаєшся щось нове про своє коріння", - відзначає Наталя. 

А ось учениця однієї з одеських майстринь Маріанна Панасюк каже, що писанкарством почала цікавитися не так давно, але виявилося, що це допомагає позбавитися від стресу після обстрілів, які почастішали останнім часом в Одесі. "Це заспокоює, коли ти взаємодієш з цією красою і цією технікою написання писанки, то твій душевний стан наповнюється рівновагою. Мені це подобається. Це своєрідна глибинна писанкова медитація", -  каже дівчина.

Для писання писанок, за традицією, майстрині усамітнюються, аби зосередитися на створенні оберегів.