Війна в Україні: чи така далека Латинська Америка від ЄС?

У Брюсселі відбувся масштабний саміт 60 країн Європейського Союзу та Співтовариства держав Латинської Америки та Карибського басейну (CELAC). На ньому обговорювалися гострі глобальні проблеми - від кліматичної кризи до майбутнього енергетики, однак єдиною темою, яка викликала відверте протистояння, була війна Росії проти України. 

Воно вилилося у тривале та болісне узгодження тексту спільної декларації, каменем спотикання якого став пункт про засудження російської агресії в Україні. І це при тому, що в цьому питанні саміт, здавалося, не ставив собі амбітних цілей: формулювання резолюцій ООН заздалегідь вважалися найменшим спільним знаменником. "Я впевнений, що ми знайдемо спосіб сказати те, що вже було сказано в Організації Об'єднаних Націй, - заявив журналістам перед зустріччю головний дипломат ЄС Жозеп Боррель. - Більшого я не чекаю: повторити те, що вже було сказано в ООН про російське вторгнення в Україну". 

Але на другий день журналістам стало відомо, що такий варіант декларації блокують три країни - союзниці Росії: Куба, Венесуела та Нікарагуа. 23 лютого 2023 року, коли ООН ухвалила останню резолюцію щодо України, яка закликає до "всеосяжного, справедливого та міцного миру в Україні" та повного виведення з країни російських військ, Нікарагуа проголосувала проти, Куба утрималася, а Венесуела не брала участі. Інші країни Латинської Америки підтримали ініціативу. 

У результаті декларація, прийнята на саміті ЄС і CELAC у Брюсселі, хоч і відсилає до двох найважливіших для України резолюцій ООН - від 2 березня 2022 року і від 23 лютого 2023 року, але сама по собі обмежується нейтральною фразою про "глибоке занепокоєння війною в Україні", а Росія у цьому контексті взагалі не згадується! Більше того, наприкінці після трьох зірочок зроблено приписку курсивом: "Цю декларацію було схвалено всіма країнами за винятком однієї через її незгоду з одним пунктом". І знову Нікарагуа проти - першим це підтвердив президент Франції Еммануель Макрон. 

Статут ООН і ніякої "ламбади голяка" 

Але навіть якщо винести Нікарагуа "за зірочки", чи можна взагалі говорити про якусь спільну позицію щодо війни в Україні серед таких різних країн Латинської Америки? Наприклад, Гватемала - це протилежний виняток: з початку повномасштабної російської агресії вона дуже активно підтримує Україну. Прямі союзники Кремля в Латинській Америці співіснують з іншими країнами (наприклад, Перу, Аргентина і навіть Бразилія), чиї позиції менш визначені, хоч і з деякою близькістю до Кремля, пише іспанський аналітичний центр Elcano Royal Institute. Інші країни здебільшого мовчать, наприклад, Мексика, або є союзниками США (Чилі, Уругвай). 

Проте спільна позиція у них є, і вона навіть частково збігається із західною, упевнений аналітик і директор програм у Латинській Америці та Карибському регіоні організації International Conflict Group Айван Бріскоу. Ця позиція полягає у чіткому засудженні неспровокованої агресії, порушення міжнародного права та територіального суверенітету - всі ці теми є ключовими для латиноамериканської дипломатії останніх 200 років, завдяки чому континенту вдавалося уникати збройних конфліктів між країнами. За його словами, навіть кубинські дипломати в особистих розмовах засуджують російське вторгнення в Україну, саме тому вони не голосують проти цих резолюцій ООН. 

Про цю спільну позицію на саміті говорила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн - вона назвала її непохитною прихильністю до міжнародного права, "оскільки невідомо, кому з нас завтра може знадобитися захист Статуту ООН". Подібну думку висловили у підсумковій декларації, а решта - драматизація ЗМІ та спекуляції, заявили представники CELAC на спільній пресконференції з лідерами ЄС. "Є підтвердження позиції і галочка, - сказав прем'єр-міністр головуючої в блоці острівної держави Сент-Вінсент і Гренадіни Ральф Гонсальвес. - Це не означає, що треба йти і танцювати ламбаду голяка щоразу, коли порушується тема. Формулювання очевидне, і я не знаю, що ще ми можемо зробити". 

На що не готові піти латиноамериканці 

Головні відмінності латиноамериканської позиції від позиції Заходу: відсутність підтримки військової допомоги Україні у зв'язку з побоюваннями неконтрольованої ескалації, неучасть у санкційній політиці щодо Росії через страх глобальних наслідків цих заходів, а також ідея вирішення конфлікту на переговорах за допомогою посередників, висловлена головними дипломатичними акторами - Бразилією та Мексикою, зазначає Бріскоу.

На їхньому континенті була низка позитивних прикладів подібних ініціатив і, пропонуючи дипломатичні рішення, лідери виходять із цього досвіду, хоча їхні пропозиції не надто змістовні, та й готовності до переговорів з боку Москви очевидно немає. "Як немає і жодних ознак того, що Бразилія та Мексика чинили на неї якийсь тиск або спробували переконати Росію рухатися в цьому напрямку", - каже Бріскоу. І в цьому, на його думку, полягає основна проблема: якщо ця позиція не генерує жодних дій, то вона порожня і наївна, а також демонструє, що ніхто з них не відчуває обов'язку взяти на себе відповідальність щодо врегулювання, про яке вони говорять. "Латинська Америка має зайняти тверду позицію і спробувати розпочати переговори, і це крок, на який ми чекаємо", - зазначив він. 

За відсутності внутрішнього інтеграційного процесу у Латинської Америки не буде можливості впливати на міжнародні конфлікти, навіть на ті, що їх безпосередньо зачіпають, пишуть експерти Elcano Royal Institute у своїй статті, присвяченій ролі CELAC у конфлікті. "Поки така ситуація зберігається, регіон не матиме ваги на світовій геополітичній арені, його переговорні можливості будуть обмежені, роль другорядна, а його країни й надалі виконуватимуть чужу волю", - сказано у дослідженні. 

Латинська Америка не хоче втрачати можливості 

Латинська Америка не має великої влади, погоджується Бріскоу. Її лідери не хочуть ставати на чийсь бік у глобальному змаганні між наддержавами, а вважають, що в їхніх інтересах співпрацювати з усіма великими силами для вирішення проблем, що їх хвилюють - економічного розвитку, зміни клімату, епідемій - щоб не втратити економічні можливості. Китай - головний торговельний партнер, ЄС - головний інвестор, Росія - головний постачальник добрив, а для деяких - ще й дипломатична підтримка. "Важливо розуміти цю динаміку та працювати з нею, не чекаючи від урядів Латинської Америки того, що їм важко зробити", - резюмує експерт. 

Росія підтримує міцні зв'язки з CELAC, наприклад, у рамках Постійного механізму політичного діалогу та співробітництва, підписаного у 2015 році. Декларуючи спільну з Латинською Америкою мету побудови багатополярного та багатостороннього світу, Росія отримала "можливість закріпитися та збільшити свою глобальну вагу та присутність через міжнародну організацію за межами своєї теоретичної сфери впливу", зазначається у статті Elcano Royal Institute. А країнам CELAC цей майданчик, який виключає США, дозволяє підвищити свою автономію. 

Побоювання подвійних стандартів і холодної війни 

Саміт ЄС та CELAC проводився вперше за вісім років. Боррель визнав, що в ці роки "європейці не приділяли належної уваги латиноамериканцям", тому тепер Євросоюзу доводиться реагувати, враховуючи геополітичну ситуацію, що змінилася, "з новою роллю Росії" в ній. Підписуючи двосторонні меморандуми про взаєморозуміння ЄС з окремими країнами Латинської Америки, верховний дипломат ЄС щоразу згадував вторгнення Росії до України та його вплив на світовий порядок, глобальну економіку та рівень життя у найбільш уразливих країнах. 

Тим часом латиноамериканців непокоїть те, що вони вважають подвійними стандартами Заходу, наголошує Айван Бріскоу. "І я чую це знову і знову - від Мексики до Аргентини. Це очікування, які вони покладають на країни, - вірність принципам прав людини, демократії, міжнародного права, і які, на їхню думку, ті ж самі країни порушують, коли це більше не в їхніх інтересах, - каже він. - У Латинській Америці, особливо в урядах лівого крила, добре пам'ятають холодну війну на американському континенті, де не Росія завдавала шкоди правам людини і демократії, а уряди національної безпеки, які підтримували США, які в Аргентині і Гватемалі проводили справжні кампанії винищення населення". Аналітик наголошує, що у латиноамериканців викликає огиду, коли їх втягують у якесь геополітичне протистояння, яке нагадує холодну війну, і загрожує такими ж наслідками для регіону.

Так, виступаючи в Брюсселі, лівий президент Колумбії Густаво Петро заявив, що вибір між Москвою та Вашингтоном - це дилема двох лих: "Я не можу сказати, кого краще підтримувати - США чи Росію. Мені здається, що це одне й те саме. Мені здається, що у грі світової політики у нас дійсно немає соціальних альтернатив". 

Тепер такі саміти домовилися проводитися кожні два роки - наступний пройде у 2025-му в одній із країн Латинської Америки.