Звільнений Херсон - залишатися чи евакуюватися?

У Таврійському мікрорайоні Херсона пахне димом - варто лише звернути з головного проспекту в двори багатоповерхівок, що спроєктовані без централізованого газопостачання. У місцевих мешканців немає не тільки опалення, електрики й води в кранах, а й можливості підігріти принесену зі свердловини за кілька кварталів.

Біля під'їзду будинку №22 по вулиці Карбишева гуркотить маленький генератор. Поруч з десяток літніх людей чекають на лавочках поки зарядяться мобільні телефони. Тут же на маленькій "буржуйці" гріється кілька чайників, молодші чоловіки підкидають щойно поколоті дрова. "Навесні коли ми тут дерева обрізали, сусіди пальцем біля скроні крутили - чого б це посеред війни красу наводити. А ми ті гілки в підвал поскладали, от і знадобились", - посміхається Анжела Сільващук, голова об'єднання співвласників цього будинку (ОСББ).

Читайте також: Папа Римський - українцям: Світ відкрив для себе сміливий і сильний народ

З багаттям та серед своїх

З 213 квартир у будинку, де головує Сільващук, окупацію пережили понад 150 мешканців. У маленькій підсобці голова оновлює списки - вони знадобляться для оформлення гуманітарної допомоги. "Пічку ще якимось дивом в Червоного Хреста вибили, - змальовує проблеми жінка. - За гуманітаркою постійні черги, люди аж мліють. А як по цьому натовпу снаряд якийсь прилетить?! Чого б не розвозити по подвір'ях?".

Робота над поновленням критичних комунікацій на Херсонщині йде в цілодобовому режимі, звітує обласна військова адміністрація - лише електричну мережу щодня відбудовує понад сотня спеціалістів. Та більшість підстанцій після російської окупації лишились або замінованими, або перебувають під щоденними обстрілами. "Обіцяли спочатку опалення, а потім електрику - в середу. Але минула вже третя середа (від 6 листопада, коли в місті відключили електропостачання. - Ред.) - почекаємо четвертої", - зі стриманим оптимізмом говорить Анжела Сільващук.

Попри складну ситуацію, на питання про евакуацію з міста вона відповідає категорично: "Ні, ми залишаємось. Я ж голова, на кого я покину своїх мешканців?!"

У сусідньому будинку людей у дворі менше. Тут немає генератора й "буржуйки", тож Валерій гріє велику каструлю води на імпровізованому мангалі з цеглин - батькові помитись. "Сам я холодною можу - на Водохреще щороку в ополонку пірнав", - говорить чоловік.

23 листопада над Херсоном ледь не щопівгодини гримить артилерія та ПВО. "Та найгірше було при орках. Як ми не поїхали тоді, то якось безглуздо тікати зараз, коли ЗСУ звільнили місто від окупантів", - говорить Валерій і просить привезти для мешканців будинку хіба що побільше ліхтариків.

Такі самі аргументи чуєш від багатьох херсонців, які пережили окупацію: і від багатодітної родини, яка мешкає поруч з аеродромом Чорнобаївської вертолітної частини, що її кілька місяців обстрілювали українські війська, і від самотнього чоловіка з Антонівки, над будинком якого лише кілька годин тому розірвався російський снаряд.

Читайте також: Повернення: як живе звільнений Херсон

Евакуація - справа добровільна

У наступні дні інтенсивність обстрілів лише збільшується. Російська артилерія б'є з лівого берега Дніпра по інфраструктурних об'єктах, заважаючи  відновленню систем життєзабезпечення міста, влучає в житлові будинки. Лише на цьому тижні в Херсоні зафіксовано вже понад 60 "прильотів", загинули щонайменше 10 цивільних, повідомляють у міській воєнній адміністрації. 

Український уряд наполегливо пропонує херсонцям їхати з міста, обіцяючи безкоштовно доправити до Кривого Рогу, Миколаєва чи Одеси з можливим подальшим переміщенням на Кіровоградщину, Хмельниччину чи до західних регіонів. Містянам, яких останні місяці російська пропаганда переконувала в тім, що Україна про них забула та покинула, обіцяють безоплатне проживання у прихистках, харчування, медичну підтримку та грошову допомогу.

"Ви були в списках на сьогодні? Не встигли? Не страшно, приходьте завтра о 7-й ранку, вас мають посадити в автобус", - втішає чоловіка в одязі далеко не першої свіжості працівниця обладміністрації, яка приймає заяви від громадян у сіром у наметі на площі Свободи. 

Співробітники ОВА працюють тут з 9-ї до 15-ї, пізніше стає темно, а світильників у намет ще не привезли. Від генератора живиться єдиний ноутбук, на ньому працівниці департаменту гуманітарного розвитку, які самі повернулись в місто буквально днем раніше, складають списки. Поруч - стос заяв на шкільних аркушах у клітинку, завтовшки сантиметрів з сім. Точну кількість бажаючих евакуюватись у обладміністрації не розголошують - бояться, що точки відправлення автобусів стануть мішенями для російських снарядів.

Попри це евакуація з міста лишається добровільною, зазначає депутат облради Юрій Соболєвський. "Якщо обстріли посилюватимуться, то будемо працювати над варіантами евакуації загальної, але поки що питання так не стоїть", - розповідає він DW телефоном у п'ятницю, 25 листопада.

Поїзд від блекауту до блекауту

А втім, до п'ятниці стає зрозуміло, що ресурсів самої лише безкоштовної евакуації недостатньо, щоб вивезти з Херсона всіх бажаючих. У місті починає працювати автовокзал, ціни на квитки до Миколаєва та Одеси вдвічі вищі за довоєнні, але місця в автобусах розбирають миттєво. Те саме й з київським потягом - "Укрзалізниця" призначає вже другий потяг, дає додаткові вагони. Зрештою в п'ятницю за допомогою "Лікарів без кордонів" ними вивозять понад сотню пацієнтів обласної лікарні та центру психіатричної допомоги

Ввечері середи, 23 листопада, херсонський залізничний вокзал - чи не найяскравіша пляма світла посеред темного міста. Всередині натовп людей, яких працівники станції вмовляють сформувати хоча б щось подібне на чергу. "Фільтраційні заходи" - перепис документів, фотографія та коротке опитування поліцейськими - стають для багатьох херсонців несподіванкою. Сотні людей в холі вокзалу совають по підлозі домашній крам, сваряться через місце в черзі, заряджають телефони та діляться аргументами - цього разу вже на користь того, щоб поїхати з міста. 

"У нас доньці менше року - не хочемо, щоб потім все життя заїкалась через ці обстріли", - молоде подружжя з немовлям на руках після кількох сварок покинуло спроби оминути чергу на "фільтрацію". 

"А я з Миколаєва приїхала, як тільки дізналась, що потяг пустили. Та тепер бачу, повертатись додому поки що рано", - ділиться міркуваннями освітянка передпенсійного віку.

Ближче до шостої вечора начальник залізничної станції заспокоює чергу: поїзд дочекається всіх. Наближається комендантська година, проводжаючих просять їхати додому. "А хто ж мені сумки до вагону занесе?", - обурюється хтось з натовпу. "Я занесу, нікого не покинемо", - кидає в запалі начальник станції й наступну годину бігає пероном з чужими клунками.

Поліцейські, здається, теж, розуміють, що на повноцінні допити та обшуки всіх пасажирів підуть години й зрештою зводять "фільтрацію" до перевірки документів. Потяг вирушає до Києва із двогодинними запізненням.

Мій сусід по купе, літній чоловік, який представляється Анатолієм, здається до кінця не може прийти у себе в світлому вагоні. Квиток йому купив та надіслав з Києва зять, щоб роздрукувати документ знадобилось півдня. Та найбільше Анатолія дивують працюючи розетки. Чоловік заряджає два стареньких телефони й починає безупинно спілкуватись із родичами, щойно з'являється зв'язок.

"А що в Києві в лісах гриби збирати можна? Як так - заміновано, у вас що, росіяни були? А мости у вас підірвали? У нас підірвали усі, як відступили", - сипить запитаннями до мене він, як зв'язок зникає.

Новини про масштабний блекаут у Києві та по всій країні зранку збивають з пантелику нас обох. Ми ділимо розетки в купе порівну та ще раз заряджаємо телефони - може й тут тепер тижнями доведеться сидіти без електрики.

Дивіться також: