Активіст: В Україні на геїв влаштовують "сафарі"

Українська гей-пара перевірила киян на гомофобію: під прицілом відеокамери пройшла центром столиці, тримаючись за руки. Пересічні українці такому видовищу дивувались, не обійшлося і без образ, однак у цілому більшість людей поставилась до побаченого досить спокійно. Утім, наприкінці експерименту ЛГБТ-активістів атакувала група гомофобів - спочатку напала з газовими балончиками, потім вдалася до бійки. За понад півтора тижні це відео переглянули в інтернеті понад мільйон користувачів.

DW: Пане Зоряне, ви вірішили взяти участь у досить ризикованому експерименті Кому спало на думку піти на це?

Зорян Кісь: Спочатку росіяни зняли ролик, який демонструє реакцію москвичів на представників нетрадиційної орієнтації. Потім аналогічний проект вирішило реалізувати українське інтернет-видання для фотографів та дизайнерів Bird In Flight. Їм стало цікаво, як це відбувєаться в Україні. Журналістка цього видання Юлія шукала героїв для такого експерименту. А її подруга знала нас - мене і мого партнера, і вона порадила до нас звернутися. В цьому мабуть головна відмінність експерименту українського від російського: у тому, що у Москві в експерименті брали участь гетеросексуальні хлопці, а наш експеримент був справжнім.

Ви, напевно, могли спрогнозувати не надто доброзичливу реакцію українців на експеримент. Чи не було лячно?

Так, ми пережили "Марш рівності", який відбувся 6 червня у Києві, і на якому теж було, на жаль, багато насильства. Нам там не дісталося, а от десятеро інших учасників постраждали від нападів. Під час експерименту ми йшли центром міста і розуміли, на що йдемо, були готові до того, що можуть статись фізичні напади. Однак особисто я виявився неготовим до того, що на нас нападатиме організована група, і що вони застосують проти нас газ. Нападники були дуже підступними, спочатку заговорили з нами про патріотизм. Спитали, чи ми патріоти. Я відповів, що звісно патріоти. А вони питають: тобто ви хочете, аби наша нація була краща за всіх і вищою за всіх? При цьому вони говорили російською, тому я спитав, яку саме націю вони мають на увазі. Тут вони трохи розгубилися і зрештою сказали, що, мовляв наша, українська. Якось стало зрозуміло, що у цих людей певні расистські погляди. І вони сказали, що людей, які ганьблять білу расу, треба знищувати.

Чи наводили вони якісь "свої" аргументи з цього приводу?

У них були дуже прості відповіді на всі запитання. Мовляв, ми порушуємо закони природи, тому нас треба знищувати. Вони озвучували це, коли говорили з нами, але робили це лише для того, щоб відійшов поліцейський патруль, який як раз наблизився до нас. Звісно, насправді з такими неможлива жодна дискусія. Однак мені здається важливим те, що нам вдалося показати, що відкрита ненависть до будь-кого іншого - це не позиція більшості в нашій країні.

Такі самі групи, яка напала на нас, нападають на студентів-африканців чи азіатів, на мігрантів, на неформалів, наприклад. І мені здається, дуже важливо, щоб більшість українського суспільства дистанціювала себе від таких груп і ідеологій. Повністю їх позбутися не можна, але хотілося б, аби суспільство не дозволяло їм нав'язувати свої правила, проявляти насильство. А те, що в Україні такі випадки жодним чином не караються, призводить до того, що їх стає дедалі більше.

Що, на вашу думку, може зробити суспільство, аби завадити чи протидіяти цьому?

Перший важливий крок, який, звичайно, не вирішить всю проблему, це запровадити законодавчий захист від дискримінації для ЛГБТ. І зараз як раз дуже хороша нагода, коли вносяться зміни до конституції, внести цю ознаку в перелік ознак, за якими заборонена дискримінація. Однак, вся іронія полягає у тому, що у початковому проекті нової конституції була ця ознака, а потім, за наполяганням певних сил її звідти прибрали. Зокрема, на цьому наполягли консервативні політики і релігійні лідери. Тобто виходить, що за законом, можна цю групу цькувати.

Окрім законодавчих ініціатив, є щось, що ще могло б допомогти? Взагалі, чи є якісь організації чи групи в Україні, які підтримують ЛГБТ-спільноту?

Почнемо з фейсбука. Є моя сторінка, є ще група, яка називається "Стоп гомофобії!", на неї близько 1700 підписників. На цих сторінках ми поширюємо важливу для нас інформацію. І є кілька ЛГБТ-організацій, які намагаються працювати. Мій партнер Тимур, який разом зі мною знявся у цьому відео, працює у ЛГБТ-організації "Точка опори".

Ці організації лише надають підтримку членам ЛГБТ-спільноти, чи також проводять якусь просвітницьку роботу?

Більшість цих організаційй справді звернені всередину спільноти, щоб допомагати один одному. Це навіть і спільнотою важко назвати, бо дуже мало людей хочуть бути активними громадянами, в принципі, як і в суспільстві загалом. Але також вони намагаються доносити інформацію. Є ще батьківський рух, який називається TERGO - це, власне, батьки геїв і лесбійок.

Але проблема полягає у тому, що ми з нашими опонентами поки що говоримо різними мовами: ми намагаємося делікатно, а вони здебільшого - агресивно. Ми намагаємося спілкуватися з противниками ЛГБТ-спільноти аргументами, наводити приклади, посилаємось на публікації, зокрема на дані Всесвітньої організації охорони здоров'я. Натомість наші опоненти говорять мовою емоцій. Найпопулярніша їхня спекуляція - це спекуляція на батьківських почуттях, на дітях. Наприклад, вигадка про пропаганду гомосексуальності - це абсолютний нонсенс, тому що не можна нікого переконати стати геєм. І от наслідки таких емоцій наших опонентів - це напади на членів ЛГБТ-спільноти, подібні до тих, які були зафільмовані під час нашого експерименту. Подібне дуже часто трапляється у звичайному житті, просто таке не фіксується на відеокамеру. І дуже часто ті, на кого нападають, не повідомляють про ці випадки. По-перше тому, що не вірять, що вони будуть якось розслідувані, а по-друге, люди не хочуть розголосу.

А як такі "мисливці" за членами ЛГБТ-спільноти обирають собі об'єкт для нападу? Звідки вони дізнаються, що той чи інший хлопець, наприклад, гей? Адже ви самі розповідали про те, що у буденному житті ви не гуляєте містом зі своїм партнером, тримаючись за руки?

Є два способи дізнатися про це. Перший спосіб - це так зване "сафарі", коли на сайтах знайомств або в інтернеті просто знайомляться з фейкової сторінки, призначають побачення десь у якомусь парку, заманюють у пастку і б'ють. Більше того, вони знімають це на відео, принижують і викладають в інтернет.

Є ще інший спосіб. Наприклад, після "Маршу рівності" в інтернеті з'явилася анти-ЛГБТ група Zero Tolerance, куди виклали фотоальбом всіх організаторів і всіх причетних, аби поширити ці обличчя. І якщо впізнають на вулиці, то також можуть напасти. Крім того, я і ще дуже багато людей з того фотоальбому десь два тижні тому отримали смс з погрозами. У них було написано: не думайте, що ми про вас забули, ми просто зайняті зараз важливішими речами, але і до вас дійде черга.

Страшно жити у такому суспільстві?

Попри все, я - оптиміст. Вважаю, що Україна рухається у правильному напрямку, нам ще за свої права доведеться поборотися, але принаймні у нас є така можливість.

Ви маєте на увазі, що в Україні все не так погано, як, наприклад, у Росії?

Так, однозначно не так, як у Росії. Я відчуваю, що нам стало легше доносити свою думку після того, як кардинально знизився вплив російської пропаганди в Україні. Бо як раз через російські канали поширювали всі ці міфи про ЛГБТ, зокрема таку собі концепцію "гейропи", яку намагалися використовувати проти європейського вибору, і навіть тоді Азаров сказав, що угода про асоціацію (ЄС з Україною - Ред.) вимагає від України легалізації одностатевих шлюбів, що є відверта неправда.

З якимии словами вам би хотілося звертутися до українського суспільства?

Мені здається, що українці повинні зрозуміти, що серед їхніх рідних, близьких, знайомих, далеких товаришів точно є хоча би один або кілька представників ЛГБТ-спільноти, але вони їм не відкриваютьсят через те, що думають, що люди перестанут ь з ними спілкуватися. Якщо люди сприйматимуть це спокійніше, то їхні ЛГБТ-друзі зможуть їм відкритися, і це зміцнить їхню довіру. І ми бачимо зі статистики, що ті люди, які знають когось особисто, - наприклад, мої друзі та знайомі, - ніколи не поширюватимуть дурниці про те, що ЛГБТ загрожує українській нації, тому що вони особисто когось знають. А люди, які не знають нікого з ЛГБТ-спільноти, нерідко розповсюджують ці стереотипи, котрі по-перше, неправильні, а по-друге, лише погіршують ситуацію.

З огляду на те, що чимало геїв та лесбійок приховують свою сексуальну орієнтацію, чи є якась статистика, скілько представників ЛГБТ-спільноти є в Україні?

Офіційної точної статистики немає, але є загальноприйнята у світі оцінка, що представники ЛГБТ-спільноти - це близько 3-5% від загальної кількості населення. В Україні поки таких досліджень не було.