«Анонімні алкоголіки» у Німеччині допомагають вирватися з хмільного полону

Звичайний будній вечір в одній з релігійних громад Лейпцига. Двоє пенсіонерів, Лотар і Ґюнтер, розставляють на столі кавові чашки. Поки Ґюнтер готує каву, 65-річний Лотар розповідає про те, що він майже десять років не торкався ні до пива, ні до вина, ні тим паче до горілки. І тим не менше він називає себе «сухим алкоголіком». Це стійкий вираз, який характеризує людину, яка колись була залежна від алкоголю.

«Я алкоголік, і з цим живу, - розповідає Лотар. - Спиртні напої завжди стоять на відстані простягнутої руки від мене, але я до них не торкаюся. Я не роблю історії з того, як довго я не п’ю. Серед моїх друзів є такі, що не п’ють ще довше за мене, а є й такі, які утримуються від алкоголю лише кілька тижнів». Лотар регулярно, раз на тиждень, бере участь у засіданнях групи самодопомоги «Анонімні алкоголіки». Сорок років свого життя він пив. При цьому він умудрявся щодня виходити на роботу, працював автомеханіком.

«Я алкоголік, і з цим живу»

Ґюнтер довше Лотара утримується від алкоголю – майже 15 років: «Був час, коли мені було необхідно, аби в крові постійно був алкоголь. Я випивав дві-три пляшки шнапсу на день. Я навіть за кермо сідав «під мухою». Упродовж п’яти років я разів 15 намагався кинути пити і щоразу безуспішно». Нині Ґюнтер боїться знову опинитися в цьому замкненому пекельному колі. Залишатися в ролі «сухого алкоголіка» йому допомагають зустрічі з такими ж, як він – членами групи самодопомоги «Анонімні алкоголіки».

Сьогодні за столом зібралися восьмеро людей. Засідання групи розпочинається з традиційного декларування так званих «12 кроків» - програми духовної переорієнтації тих, хто опинився залежним від алкоголю. Перший і головний постулат: ми визнали своє безсилля перед алкоголем, визнали, що втратили контроль над собою. Після прочитання першого пункту, починаються монологи учасників зустрічі. «Ми говоримо завжди лише про себе, ніхто нікого не перебиває, нікому не треба боятися, що його не дослухають до кінця. Ми ділимося своїм досвідом утримання від алкоголю і підтримуємо одне одного морально», - розповідає Ґюнтер.

«Лише тут зрозумів, що можливо інакше»

Ще кілька років тому Лотар не вірив, що зможе жити без пляшки. Допоки не прийшов у групу самодопомоги. Він вважає, що краще за будь-кого іншого його зрозуміє лише той, хто сам є алкоголіком. «Я часто чую, що близькі люди алкоголіків кажуть: у нього немає причин, аби пити. Але це якраз особливість цієї хвороби – алкоголік не може не пити. Був час, коли я просто не міг собі уявити своє життя без спиртного. Я гадав, що без пляшки більше ніколи не зможу отримувати задоволення від життя, посміхатися. Але тут я переконався, що це можливо», - усміхається Лотар.

Автори: Ронні Арнольд / Христина Ніколайчук

Редактор: Наталя Неділько