Меркель - стрімкий зліт до відомства канцлера

У НДР Християнсько-демократичний союз був зібранням людей з християнськими цінностями, які не хотіли вступати до атеїстичної державної партії СЄПН, і все ж таки прагнули діяти в рамках системи. Анґела Меркель не належала до цих людей. Народилася вона 1954 року в родині священика. Втім, це не вплинуло на її зацікавлення природничими науками. Тож, дівчина захищає докторську дисертацію з фізики і планує будувати свою кар'єру в науці. Від політики вона досить далека.

Проте восени 1989 року Меркель вирішує, що таки має зробити і свій внесок. «Демократичний прорив», який, як і багато інших опозиційних груп, виникає під егідою євангелістської церкви, отримала у подарунок комп'ютер і саме шукала когось, хто вмів би з ним працювати. Меркель зголосилася і вже невдовзі стала прес-секретарем маленького угруповання. Коли ж після перших вільних виборів у НДР у березні 1990 року «Демократичний прорив» увійшов до складу уряду на чолі з політиком від ХДС Лотаром де Мезьєром, Меркель була призначена виконуючою обов'язки речника уряду. Пізніше «Демократичний прорив» приєднався до ХДС Східної Німеччини, аби таким чином влитися в об'єднаний ХДС. Тож, і Анґела Меркель зрештою опинилася в ХДС.

Протеже Гельмута Коля

Під час перших виборів до Бундестаґу в об'єднаній Німеччині 2 грудня 1990 року Меркель суверенно отримала прямий мандат у Передній Померанії, на північному сході Німеччини. Коли згодом Гельмут Коль підшукував східнонімецького політика на посаду міністра у справах жінок та молоді, де Мезьєр та інші східнонімецькі політики порадили йому Анґелу Меркель. Це було серйозним ризиком, якщо врахувати, що вона мала за плечами лише один рік досвіду політичної діяльності. Однак Меркель швидко розібралася зі своїми обов'язками, Коль розпізнав її талант й усіма можливими засобами підтримував її.

Уже наприкінці 1991 року Меркель стає заступником голови ХДС, а в середині 1993 року очолює християнських демократів у федеральній землі Мекленбурґ-Передня Померанія. Це забезпечило їй власний, хоча й скромний, вплив у партії. Після виборів до Бундестаґу 1994 року Меркель як природознавець отримує політично значиму посаду міністра охорони довкілля. Завдяки цьому їй вдається проявити себе у функції головуючої на саміті ООН з питань клімату, що відбувся 1995-го року, та водночас зібрати міжнародний досвід.

Зі спритністю та сміливістю на вершину

 

1998-го року Гельмут Коль програє на виборах Ґергарду Шредеру і йде у відставку з посади голови партії. Його наступником на чолі ХДС стає Вольфґанґ Шойбле, а Меркель обирають генеральним секретарем партії, тобто - його правою рукою. Разом з Шойбле вона енергійно втілює нову програмну орієнтацію партії. Під час виборів до ландтагів та Європарламенту християнським демократам вдалося досягти почасти небачених успіхів.

Згодом все мало не звів нанівець скандал, що спалахнув навколо пожертв на користь ХДС та «чорних» рахунків партії. На цих рахунках, як зізнався зрештою під тиском громадськості колишній канцлер Гельмут Коль, зберігалися багатомільйонні незареєстровані, а відповідно - нелегальні, пожертви. Імена «доброчинців» Коль, посилаючись на дане ним слово честі, так і не видав, цим самим зумовивши глибоку кризу ХДС. У цій ситуації Меркель зважилася на удар заради порятунку іміджу партії: у своїй статті у газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung вона вимагає, щоб ХДС дистанціювалася від Гельмута Коля. Доти ще ніхто не виявляв такої мужності.

Потім один з аспектів скандалу з пожертвами, у який були вплутані численні німецькі підприємці й політики, вразив і голову ХДС Вольфґанґа Шойбле. Він пішов у відставку. Таким чином усі обставини склалися на користь Меркель як нового голови партії. У квітні 2000 року більшістю в 96 відсотків голосів з'їзд партії обирає її на цю посаду. Незабаром після цього Меркель допустила-таки, хоч і маленьку, помилку у своїй стрімкій кар'єрі, призначивши мало відомого тоді депутата Рупрехта Поленца генеральним секретарем ХДС. Він виявився недостатньо наполегливим і змушений був залишити посаду вже в жовтні.

З другої спроби в канцлерське крісло

 

 

Натомість інша, здавалося б, значно серйозніша поразка кінець-кінцем обернулася перемогою. Лідер баварського Християнсько-соціального союзу, що є сестринською до ХДС партією, Едмунд Штойбер став її конкурентом у боротьбі за висунення кандидатури на посаду канцлера під час виборів до Бундестаґу 2002-го року. Після тривалих суперечок Меркель поступилася баварцю, а той зрештою програв Ґергарду Шредеру. За одностайними оцінками політичних оглядачів, Меркель теж навряд чи вдалося б перемогти. Коли ж, потрапивши під тиск, Шредер ініціював проведення дострокових виборів, ніхто не сумнівався, що саме вона має перейняти роль кандидата на посаду канцлера.

Щоправда, Меркель мало не втратила перемогу на виборах 2005 року, у якій вже всі були переконані. Загроза, яка тоді нависла над нею, була закладена ще 2003-го року на з'їзді ХДС у Лейпцигу: на форумі, що відбувався під головуванням Меркель, змінили політичну програму партії - пріоритети були перенесені із соціального капіталізму на неоліберальний світогляд. Хоча політика реформ Шредера рухалася у тому ж самому напрямку, під час виборчої боротьби йому вдалося затаврувати програму Меркель як несоціальну і мало не повернути шальки терезів на свою користь. З мінімальним відривом ХДС/ХСС таки випередили СДПН, отримавши таким чином право призначати канцлера в складі «великої коаліції». Для бажаної коаліції з лібералами, християнським партіям цієї переваги не вистачило.

Помалу в напрямку другого канцлерського терміну

 

Висновок, якого Меркель вочевидь дійшла після такого досвіду, - слід уникати чіткого політичного позиціонування. У роки правління «великої коаліції» вона була змушена дещо дистанціюватися від бізнес-асоціацій, що було обумовлено також позицією коаліційного партнера. Водночас їй вдалося уникнути остаточного розвороту. Натомість вона переслідувала політику прагматичних рішень залежно від випадку, при цьому уникаючи конфронтації з громадськістю. Оскільки ж на міжнародній арені вона виступала набагато впевненіше, ніж від неї очікували, згідно з опитуваннями виборців, Меркель вдалося досягти рекордних показників популярності в історії Німеччини.

Попри економічну кризу, вона розпочинає виборчу кампанію як абсолютна фаворитка. Однак ще зарано говорити про перемогу. Та це вона, без сумніву, знає й сама. Зрештою 2005-го року Меркель теж була фавориткою, але мало не зазнала поразки.

Автор: Петер Штютце / Тетяна Бондаренко
Редактор: Володимир Медяний