Альтернатива інтернатам

У 1970-х роках родина Юсим оббивала пороги багатьох лікарень. Батьки тішили себе надією знайти препарати, які б могли вилікувати сина від маловивченої на той час хвороби - синдрому Дауна. Час йшов, хлопець зростав, а недуга не відступала. Зараз Михайлові 48. Його спосіб життя на перший погляд не відрізняється від більшості здорових людей: у будні робота, на вихідних відпочинок з родиною. Щоправда, для своїх батьків, чоловік так і залишився маленьким хлопчиком, який повсякчас потребує догляду.

"Ці діти дуже "важкі" і у батьків головне питання: що буде з їхньою безпорадною дитиною, коли не стане їх, - розповіла Deutsche Welle лікар-невропатолог й керівниця дитячого реабілітаційного центру імені Януша Корчака в Одесі Ірина Галіна. Саме Михайло став першим пацієнтом реабілітаційного центру, який відкрився за сприянням німецьких благодійників 1996-го року. Він же, на правах "аборигена", (як жартує медик) поселиться у новому соціальному гуртожитку.

Від одягу до даху над головою

"1989 року в Україні тільки-но зароджувався рух за захист прав розумово відсталих", – згадує Галіна. Тоді, завдяки опікунству німецького професора Тома Муттерса з організації "Lebenshilfe", одесити отримали не лише можливість співпрацювати з провідними фахівцями, але й здобули ґрант, який, власне, і уможливив відкриття центру. Нині у ньому проходять реабілітацію хворі від нуля і до 25-ти років.

Та головна проблема українських інвалідів не лише у вчасній реабілітації, але у відсутності шляхів самореалізації після неї, нарікають фахівці. З такою проблемою могли б зіштовхнутись вихованці центру Януша Корчака, якби не німецьке Товариство друзів імені доктора Гааза (Friedrich-Joseph-Haass-Stiftung). Щорічно починаючи з 1990-х років товариство надсилало одеському центру гуманітарну допомогу, а 2000-го року спільно з Rotary Club з німецького Ойскірхена профінансували відкриття навчально-трудової майстерні для підопічних центру.

"У нас зараз є кілька майстерень, - розповідає Ірина Галіна, - є їдальня, де підопічні на рівні з іншими працівниками готують обіди для одеської лікарні, частина займається у швейній майстерні, інші у деревообробній". 

Цьогоріч німецькі благодійники запустили пілотний в Україні і звичний для німецьких реалій проект – побудову соціального гуртожитку. За словами Армін Арендт, керівника Товариства друзів імені доктора Гааза, такий крок не є чимось надзвичайним: "Ми подумали, якщо вже організували для цих людей майстерню і робочі місця, то треба подбати і про житло для них, адже вихованці ростуть і у них рано чи пізно постане питання самостійного життя".

Перший приклад

Новий гуртожиток з'явиться на першому поверсі звичайної п’ятиповерхівки. Приміщення для інвалідів надала безкоштовно міська влада Одеси, утім для того, аби в житловий блок поселити інвалідів, його треба повністю перебудувати та обладнати меблями і побутовою технікою.


На це й підуть 50 тисяч євро. "Гроші надходили з різних джерел, частково від звичайних людей, які вкладали, хто по 500 євро, а хто по тисячі, - розповідає  DW Армін Арендт - була жінка яка відмовилась від подарунків на день народження на користь пожертв". Половину ж суми отримали через продаж картин 20 художників, які, власне, і малювали з метою допомогти українським інвалідам.

Новий соціальний гуртожиток розрахований на 16 постояльців, однак українська сторона сподівається, що після нього з'являться й інші подібні заклади для розумово відсталих, і не тільки в Одесі. Адже інваліди після реабілітації легко інтегруються у суспільство. Головне, аби здорові у своїй масі не боялися сусідства з "інакшими".