Урядові ротації у ЄС

Починаючи з весни 2010 року, в більш ніж половині з 27 країн Європейського Союзу змінилися уряди. Причиною цього у переважній більшості випадків були економічне становище та кардинальні скорочення витрат на бюджетну сферу. Після Великобританії, Іспанії та Італії ротація влади тепер загрожує Франції. Кандидат в президенти Франсуа Олланд має непогані шанси перемогти чинного президента-консерватора Ніколя Саркозі у другому турі виборів 6 травня.

Стабільно нині почувається лише влада Німеччини та Польщі, а також менших держав ЄС - Литви, Естонії, Австрії, Люксембургу та Мальти. В усіх інших уряди вже стали «жертвами» кризи. У Нідерландах, наприклад, оголошено вже другі дострокові вибори від початку «боргової кризи». А в Греції, яка є епіцентром кризи, новий парламент обиратимуть 6 травня. Цілком ймовірно, що тут вчергове зміниться керівництво, після відповідних змін у 2009 та 2011 роках. У Швеції та Болгарії уряди нині можуть розраховувати лише на голоси меншості у парламенті.

Зміни урядів в усіх кризових державах

У єврозоні, тобто у 17 країнах зі спільною валютою, за минулі два роки загалом втратили владу одинадцять урядів. Політичне забарвлення відігравало при цьому другорядну роль. Як консервативні, так і соціалістичні чи ліберальні коаліції втрачали підтримку виборців.

Так, в Іспанії до влади прийшли консерватори, в той час як у Франції очікується цілком протилежне. У Греції та Італії важелі влади обійняли безпартійні технократи. "Ми мусимо весь час звикати до нових облич та концепції",- скаржиться європейський дипломат про засідання єврогрупи, котра складається з міністрів фінансів країн, що використовують євро.

Часта зміна влади ускладнює реалізацію рятувальних заходів для єврозони. Наприклад, Анґела Меркель незабаром може втратити одного з найважливіших союзників у справі політики заощадження – Ніколя Саркозі. Її підтримувала досі, крім французького керівництва, влада Австрії, Фінляндії, Люксембургу та Нідерландів. Усі ці країни сплачують до спільного європейського бюджету більше, ніж отримують з нього.

Хто виведе з кризи?

Депутат Європарламенту Удо Бульманн (СДПН) вважає, що єврозоні серйозно бракує політичних лідерів: "Серед правлячої еліти у Європі мало особистостей з лідерськими якостями, які мають сміливість вийти перед людьми і заявити: я зроблю дещо непопулярне, але це необхідно. Я мушу перейти цю межу, щоб наступного дня мати можливість сказати, що я дав кожному гарантоване майбутнє."

Стурбованість з приводу того, що Євросоюзу бракує лідерських якостей, поділяє і голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу. У період боргової кризи Європейська комісія, найвищий виконавчий орган, суттєво зменшила свій вплив. Оскільки рішення про рятувальні фонди та антикризові акції уряди країн-членів ухвалювали в обхід спільних інституцій.

В зв'язку з цим Баррозу виступає за перетворення Єврокомісії на економічний уряд та за посилення наявних структур ЄС. У такому разі державам довелося б поступитися частиною суверенітету на користь кращої координації економічної та податкової політики.

Доопрацювання фіскального пакту?

Першим кроком до цього є фіскальний пакт, підписаний 25 державами (крім Чехії та Великобританії) у березні 2011 року. Ймовірний наступник Саркозі – Олланд – збирається в разі його обрання почати переговори про доопрацювання цього пакту, канцлер Меркель таку можливість категорично відкидає. В Ірландії фіскальний пакт мусить пройти затвердження на всенародному референдумі наприкінці травня.

Голова Європейської ради Герман ван Ромпей хоче скликати саміт для того, щоб проконсультуватися про можливе доповнення фіскального пакту пактом зростання. Держави єврозони, в яких ще відносно стабільна економіка і які мають найвищу оцінку рейтингових агенцій, рішуче опираються запровадженню спільної відповідальності за боргами або спільних державних облігацій єврозони. Натомість держави-боржники наполягають саме на цьому.

Німеччина обирає у 2013-му

Лише з великими зусиллями правляча коаліція Німеччини змогла протягнути через Бундестаг рятувальні парасольки для єврозони. Ризики, пов'язані з фінансовою відповідальністю Берліна, зростають. Для ратифікації фіскального пакту уряду Меркель знадобляться голоси опозиційних соціал-демократів, адже це рішення вимагає двох третин голосів. Вони ж у відповідь зможуть розраховувати на пом'якшенні жорсткого урядового курсу на економію бюджетних коштів.

Восени 2013 року заплановані вибори у Німеччині. Громадяни висловлять тоді своє ставлення і до боргової кризи. Якщо урядова коаліція, котра виступає за посилення євроінтеграції і Євросоюзу, не вистоїть, то буде не першою жертвою боргової кризи.