"Біле золото" з морського дна
4 липня 2011 р.Під товщами морської води в замороженому стані покояться величезні кількості природного газу. Експерти оцінюють поклади газових гідратів на дні океанів у близько три тисячі гігатонн (це 3 000 000 000 000 кілограмів). У них удвічі більше вуглецю, ніж в усіх звичайних сховищах вугілля, нафти та природного газу, разом узятих.
Тому голодні до енергії держави, як-то Китай, Японія, Південна Корея, Індія, Бразилія та США, вже закріпили за собою свердловини для видобутку гідратів газу.
Жодних гідратів у Північному та Балтійському морях
Власних родовищ газових гідратів у Німеччини немає. Північне та Балтійське моря для цього надто неглибокі. "Газові гідрати виявляють на глибині від 350 метрів",- пояснює професор Клаус Вальманн з Інституту морських досліджень імені Лейбніца у Кілі.
Лише там тиск достатньо високий, а температури достатньо низькі для утворення з метану та води у підводних порожнинах гідратів газу в формі криги. Тож, Німеччина може брати участь у змаганні за цей багатообіцяючий енергоресурс лише опосередковано - у вигляді технологій, наукових ноу-хау та комп'ютерних програм. Проте й у цій сфері є великий економічний потенціал.
Проект SUGAR
У зв'язку з цим у 2008 році уряд Німеччини стартував проект SUGAR (Submarine Gashydrate Reservoirs) вартістю 10 мільйонів євро. У ньому задіяні 30 партнерів із галузей науки та бізнесу. Роботу координує професор Вальманн і його команда з Кіля. "У своєму інституті ми давно займаємося змінами клімату і щодня бачимо негативні наслідки викидів двоокису вуглецю на екосистеми морів,- розповідає Вальманн.- Тому ми не хотіли давати ринку додаткову енергетичну сировину, а розробляли технологію, яка б дозволила потім зменшити частку викидів CO2".
Ідея така: природний газ вилучається з гідратів метану за допомогою парникового газу - двоокису вуглецю. У той час як видобувається метан, СО2 залишається на морському дні у вигляді криги.
Вчитися опановувати ризики
Це цілком відповідає принципам Всесвітньої ради з питань клімату. Вона рекомендувала так звану технологію CCS. Це означає "Carbon Dioxide Capture and Storage" - тобто, від'єднувати двоокис вуглецю та залишати його на дні моря. Процедура ця є доволі складною і не позбавленою ризиків.
Опанувати їх - це є важливою складовою проекту SUGAR. Що буде, коли накопичений глибоко під водою діоксид вуглецю вивільниться? Тоді нагору все одно потрапить менше вуглицю, аніж це є за нинішніх технологій, каже геохімік з Інституту Лейбніца, доктор Матіас Гекель.
Автори: Штефан Нестлер, Захар Бутирський
Редактор: Христина Ніколайчук