Довгий шлях Сербії до ЄС

З точки зору Сербії переговорам щодо вступу до Євросоюзу немає альтернативи. Це - стратегічна ціль балканської країни, неодноразово наголошував останні два роки сербський прем’єр-міністр Александар Вучіч, зазначаючи, що саме з ЄС пов’язане майбутнє його країни.

Аби досягнути цієї мети, будуть докладені великі зусилля, необхідні реформи будуть прийняти та реалізовані за прискореною процедурою, обіцяє глава уряду в Белграді. "За чотири роки, до кінця 2019 року, Сербія виконає свою частину роботи", - заявив він днями після перемовин із єврокомісаром з питань розширення Йоганнесом Ганом. Водночас коли буде готовий сам ЄС, аби прийняти Сербію до своїх лав, залежатиме вже не від Белграда, наголосив Вучіч.

Шлях із економічного занепаду

Сербський прем’єр одразу ж пояснив, що має принести його країні членство в Євросоюзі. Передусім це іноземні інвестиції, адже багато хто з іноземців висловив готовність вкладати гроші в сербську економіку, зазначив Вучіч. А це означатиме створення тисяч нових робочих місць. Утім, готовність до інвестицій з боку міжнародних інвесторів, за його словами, прямо прив’язана до питання євроінтеграційного шляху Сербії.

Таких інвестицій країна сьогодні потребує як ніколи. Рівень безробіття сягнув 22 відсотків, серед молоді без робочого місця залишається навіть кожен другий. Після падіння ВВП країни в 2014 році його зростання цьогоріч, згідно з прогнозами, складатиме лише піввідсотка. Середній дохід на душу населення в Сербії становить близько 380 євро на місяць. Як наслідок - численні молоді та добре освічені фахівці залишають країну в пошуку нових життєвих перспектив за кордоном, передусім - у країнах Західної Європи та Північної Америки.

Черговий проблемний кандидат

У рейтингу свободи слова World Press Freedom Index правозахисної організації "Репортери без кордонів" за 2015 рік Сербія розташована на 67-му місці, а американська організації Freedom House називає Сербію країною з "частково вільними ЗМІ". Тоді як за результатами опитування, проведеного німецьким політичним Фондом імені Конрада Аденауера у вересні 2014 року, дев’ять із десяти сербських журналістів вважають цензуру та самоцензуру поширеним у країні явищем.

Крім цього, Сербія є країною, в якій повсюдним явищем є також корупція. У рейтингу корупції міжнародної правозахисної організації Transparency International Сербія посідає 78-е місце - між Чорногорією та Тунісом. Нещодавно найбільша газета країни - Blic - навіть опублікувала "прайс-лист корупції". Згідно з ним, за 300 євро можна перевестися в наступний клас у школі, за три тисячі - "написати" докторську дисертацію, а дозвіл на будівництво "коштує" тисячу євро. Стільки ж, за даними видання, майбутнім мамам доведеться заплатити за пріоритетне обслуговування під час пологів.

І хоч у країні вже п’ять років тому було засновано агентство з боротьби з корупцією, його можливості досі лишаються досить обмеженими. "Наша найбільша проблема полягає в тому, що ми не можемо довести викриті випадки до судового розгляду чи якимсь іншим чином накладати санкції на корупціонерів", - скаржиться заступник директора агентства Владан Йоксимович. Тож на практиці той, хто попався на корупції, мусить лише сплатити невеликий штраф і все - справу вирішено. Цього року до відомства надійшла інформація про 11 випадків корупції на вищих політичних або адміністративних щаблях, і лише один із них у підсумку був розслідуваний агентством.

Складне питання Косова

До всіх цих проблем додається ще і наразі важке для вирішення питання Косова. Майже вісім років тому ця країна від’єдналася від Сербії та проголосила власну незалежність, яку, втім, не визнають у Белграді. У сербській конституції Косово однозначно визначається як частина Сербії. Не визнали незалежність Республіки Косово також і п’ять з 28 країн-членів ЄС, а також такі держави, як Росія та Китай.

Визнання Косова на даний момент не є офіційною передумовою для майбутнього вступу Сербії до ЄС. Утім, не секрет, що деякі країни-члени Євросоюзу, зокрема й Німеччина, залюбки хотіли б, аби це змінилося. Ксенія Міленковіч, директорка Євроінтеграційного відомства Сербії SEIO, каже, що визначення в конституції приналежності Косова до сербської держави не є порожньою риторикою. "Якщо визнання Косова колись стане офіційною умовою вступу до ЄС, наша відповідь однозначно буде: "Ні", - твердо каже вона й передає таким чином позицію очільника уряду в Белграді Вучіча.

У Євросоюзі це розуміють. Єврокомісар Ган у розмові з DW надає перевагу тому, аби говорити про "процес нормалізації відносин між Сербією та Косовим" замість визнання. Утім, пояснити, що конкретно має бути свідченням того, що відносини між двома країнами стали "нормальними", він не захотів.

"Інші питання"

Складність питання Косова є також причиною того, що перемовини про вступ Сербії до ЄС розпочинаються з незвичних для цього процесу розділів 32 та 35, присвячених питанням контролю за фінансами та "іншим" питанням. Як правило, перші питання, що обговорюються в рамках переговорів про вступ до ЄС, стосуються таких тем, як судова система, базові права та безпека. Причина в тому, що серед "інших питань" у перемовинах захована також і тема нормалізації відносин із Косовим. Німецький Бундестаг своєю чергою у відповідній резолюції наполіг на тому, що пункт щодо питання Косова має бути першим у перемовинах і закритим в останню чергу.

Відкритим залишається питання, скільки часу може тривати цей процес. Якщо прем’єр Сербії залюбки якомога скоріше вже святкував би вступ своєї країни до ЄС, то Ксенія Міленковіч з Євроінтеграційного відомства в цьому плані набагато стриманіша. "Ми не створюємо собі ілюзій. Ми знаємо, що питання розширення на даний момент не є серед пріоритетів порядку денного ЄС, - каже вона і додає: - Принаймні не в цієї комісії". Під час вступу на посаду в листопаді минулого року президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер зазначив, що до завершення його каденції розширення ЄС невідбудеться. Триватиме вона до 2019 року.