Парадокси сепаратизму

У Донецьку днями закрилася Львівська майстерня шоколаду - єдина в місті кав’ярня з українською мовою обслуговування клієнтів. Львівська майстерня була у самопроголошеній "республіці" чи не останнім місцем відпочинку, яке було підкреслено українським, пишуть прихильники цього місця в соціальних мережах, сумуючи за його атмосферою і колоритом.

Шевченку - квіти, вчителям - погрози

Ситуація з "Львівською майстернею"- показовий приклад подвійної політики щодо до української культури на території невизнаної "республіки", кажуть представники української спільноти в Донецьку. Не ризикуючи називати свої прізвища, вони зазначають, що перші масові акції в Донецьку на початку 2014 року починалися саме з руйнування українських державних символів. Зараз же покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченка відбувається разом з поступовим пригнобленням української культури в навчальному середовищі. Навіть викладачам української мови та літератури демонструвати прихильність та любов до України вкрай небезпечно. "Адже ніхто в колективах не застрахований від сексотів, "стукачів" та виклику на килим", - кажуть співрозмовники.

В атмосфері страху погоджуються на спілкування лише одиниці. "У День незалежності України я вплела в косу жовто-блакитні стрічки, на вулиці майже ніхто на це не звернув уваги і не чіплявся. Одна жінка навіть підтримала мене, сказавши, що я - молодець і смілива людина", - каже в приватному спілкуванні Марина - вчителька української мови та літератури. "Оскільки це був робочий день, то я так само пішла до школи. Це викликало бурхливу реакцію директора і стало приводом для чергового "адміністративного килима" в школі, де я працюю", - зазначила викладачка.

Вчителі кажуть, що викладати предмет стало психологічно дуже важко. На підтвердження цих слів одна із розмовниць розповіла про інцидент, який стався з нею у цьому навчальному році. Хтось із батьків учнів поскаржився місцевому "депутату" на її погляди, в школу приходила розбиратися помічниця цього депутата, погрожувала повідомити про це в МДБ ("міністерство держбезпеки"). Зрештою, конфлікт владнали, каже вчителька.

Історія "вітчизни" замість історії України

"Ситуація в начальному процесі виглядає просто абсурдно", - визнає в приватному спілкуванні вчителька історії однієї з донецьких шкіл, представившись Іриною. За її словами, боротьба з українським торкнулася навіть зміни табличок в назвах шкільних кабінетів. "Нам Міносвіти (так зване "міністерство освіти" самопроголошеної "ДНР" – Ред.) наказало прибрати в колишньому кабінеті історії України все, що хоч якось про неї нагадувало б. Від назви кабінету до карти України. Будь-яка наочність може стати приводом для звинувачення в "жовто-блакитності", - каже викладачка.

З цього навчального року всі школи перейшли на російські програми та підручники, за винятком деяких предметів. Історії України у розкладі вже немає, натомість з’явився предмет "історія Вітчизни", каже вчитель. Утім, як його викладати і де брати навчальні матеріал для учнів, за її словами, незрозуміло. "Українські підручники з історії ми в макулатуру не поздавали, хіба що на якийсь час приховали". Історія ж доводить, що все повертається", - зазначає викладачка.

"Підтримуємо, як тільки можемо"

Викладачі також розповідають, що ініціювали і за ці два роки провели вже три конкурси читців української поезії. Ініціатори пояснили, що такий конкурс став можливий лише завдяки тому, що був презентований ними, як література рідного краю. "А все, що пов’язане з поняттям рідний край - сприймається тут схвально. Щоправда, про цей конкурс мало кому відомо, його учасників стає все менше, а їх мова все гіршою", - кажуть ініціатори цього конкурсу.

"Державними" мовами в "ДНР" визначені як російська, так і українська. Навіть за новими правилами вступу до вузів "ДНР" на деякі спеціальності будуть враховувати оцінки в атестаті або з російської, або з української мови. Вчителів, за їх словами, не скорочують, а навантажують за рахунок світової літератури, російської мови та інших предметів. Адже з нового року кількість годин на викладання української мови та літератури в школах скоротилась, в різних класах по-різному, як і кількість класів з українською мовою навчання. "Думаю, більша частина дітей, а особливо батьків, просто терплять цей предмет. Вони не бачать в ньому необхідності, адже навчання в місцевих вузах здійснюється російською, а в побуті українська мова їм тим паче не потрібна", - зазначає Марина.

"Але, є і ті, хто усвідомлює себе українцями і пов'язує своє майбутнє з вступом до вищих шкіл "великої землі", як проукраїнські донеччани іноді називають частину України "по той бік лінії розмежування" . "Таких дітей, звичайно, підтримуємо, як тільки можемо", - каже вчителька.