Від Томаса Манна до Юлії Франк

Німецькі письменники охоче вдаються до епічної широчини та кінематографічної точності описів своїх персонажів: як вони виглядають, живуть та мислять, що з ними трапляється. Перед тут веде Томас Манн (1875-1955) зі своїм грандіозним романом «Будденброки» про занепад однієї любекської купецької родини. Завдяки детальним описам письменника вдалося навіть детально відтворити кімнату у меморіальному комплексі Гайнріха та Томаса Манна в Любеку. І якщо у романах Томаса Манна, таких як от «Чарівна гора» та «Смерть у Венеції» змальовується занепад великої буржуазії та крах її епохи, то у творах Германа Гессе (1877-1962) йдеться про страждання буржуазного індивідуума.

Пошук себе є великою темою його роману «Степовий вовк» про одинака, який опиняється на межі краху через внутрішню роздвоєність. Поряд з романом «Сіддгартха», фантастичною повістю релігійних пошуків, «Степовий вовк» й дотепер користується великою популярністю, особливо серед молоді. Для хіпі це була культова книга не в останню чергу через те, що її головний герой вживав наркотики.

Життя у різних культурах та мовах

У такому ж антибуржуазному стилі, але в інший спосіб писав Еліас Каретті (1905-1994). Народжений у Болгарії, він виріс у Швейцарії, Австрії та Німеччині, а після еміграції 1938 року мешкав у Лондоні. Каретті був євреєм й у своїй багатотомній автобіографії він розповідає про своє життя в різних культурах та мовах.

Про пошуки себе йдеться у творах Петера Гандке (1942). Він завоював публіку своєю політичною театральною п‘єсою «Паплюження публіки» (1966) та повістю «Короткий лист до довгого прощання» (1972), витонченою любовною драмою. Втім, виступ на похоронах сербського лідера Слободана Мілошевича коштувала йому симпатій багатьох німців.

Сліди націонал-соціалізму та світових воєн

 

Тема націонал-соціалізму та війни проходять червоною ниткою через сучасну Німецьку літературу від Ґюнтера Ґрасса (1927), Мартіна Вальзера (1927) та Бернгарда Шлінка (1944) до Юлії Франк (1970). На першому місці для цих авторів передусім внутрішній світ своїх героїв, вони переймаються питанням, як перебіг часу відбивається на характерах та вчинках, як люди себе виправдовують або ж визнають свою вину.

До цієї плеяди першим увійшов 1959 року Ґюнтер Ґрасс зі своїм просякнутим сюрреалістичними картинами романом «Бляшаний барабан» про хлопчика Оскара Матцерата, що дитячими очима споглядає світ дорослих. Завдяки цій книзі Ґюнтер Ґрасс став найвищим моральним авторитетом у Німеччині. Про те, що в молодості він був членом СС, автор розповів у книзі «Чищення цибулі».

Якщо старша генерація письменників переймається проблемами націонал-соціалістичного минулого, то нові автори задають у німецьку літературу новий тон: Бернгард Щлінк своїм романом «Читець» про неписьменну колишню наглядачку концтабору та Юлія Франк з книгою «Обідня жінка» про мати, яка під час втечі підкидає іншим свою дитину. Обидві книги розповідають про незвичайні, хвилюючі історії.

Бездоганний аромат та всезагальна досконалість

Патрік Зюскінд (1949), чий роман «Парфумер» став світовим бестселером, втілює собою грайливий підхід до історії. Ця книга – розповідь про людину, яка, шукаючи бездоганний аромат, стає вбивцею.

Даніель Кельман (1975) – автор, чиїм книгам притаманні прагнення до досконалості та незалежності думки. Він належить до талановитих молодих авторів, які, безперечно, з часом перетворяться на великих письменників. Це ерудований, багатий на ідеї автор, що володіє витонченим стилем. Його роман «Вимірювання світу» про двох персонажів німецької історії, математика Карла Фрідріха Ґауса та природознавця Александра фон Гумбольдта був приголомшливим успіхом. Він засвідчує, що навіть розумна книга може бути бестселером. Отже, й роман, просякнутий натяками та витонченою іронією, може стати успішним.