Відгомін Першої світової війни

Патрік ван Ванцееле приблизно уявляє, що відчували солдати, які 100 років тому сиділи в окопах. "Пекло страшенно.Температура піднялася до 41 градуса. От тоді я відчув, що мені недобре", - каже він. Археолог-любитель розкопав на колишньому полі битви боєприпаси з бойовою отруйною речовиною та вдихнув незначну дозу гірчичного газу. "Я притиснув снаряд до дерева та потримав його так десь може хвилин зо три. А тоді моя рука зовсім почервоніла. Опинився в лікарні. Отримав опіки газом", - так Патрік ван Ванцееле описує випадок, що стався кілька років тому. Тоді на сонці снаряд напрочуд швидко розгерметизувався. "Після того я ще два роки мав проблеми зі здоров'ям, але, на щастя, вижив".

"Було значно гірше"

Разом з де'вятьма іншими "розкопниками", як називала себе група, Патрік ван Ванцееле протягом багатьох років нишпорив по колишніх окопах та позиціях, що розкидані повсюди на південному заході Фландрії довкола міста Іпр. З 1980 року ван Ванцееле знайшов сотні снарядів, екземплярів озброєнь, викопав цілу систему шанців та навіть натрапив на тіла загиблих. Боєприпаси та останки загиблих він щоразу передавав у розпорядження бельгійської поліції. Його група "розкопників" навіть отримала нагороди від кількох держав, чиїх загиблих військових вони віднайшли. Утім, у Фландрії нині вже заборонили розкопки на власний страх і ризик через небезпеку, яку становлять заіржавілі боєприпаси.

Завдяки своїй роботі на полях Фландрії Патрік ван Ванцееле має уявлення про те, що переживали ті, хто сидів в окопах 100 років тому під час Першої світової, як з боку Антанти, так і з боку німецьких нападників. "Це, звісно, було не так, як ми знаємо з фільмів, а набагато гірше. У 1915 році багнюка в шанцях сягала аж доки, майже 90 сантиметрів", - ван Ванцееле проводить рукою біля стегна. "Солдатам доводилось іноді по три доби сидіти у грязюці через тривалий обстріл. То було жахіття. Ми знаходили полеглих з англійського та німецького боку, просто глибоко похованих в грязюці", - каже він. Сьогодні в кожному невеличкому селі у Фландрії можна бачити солдатський цвинтар. З нагоди 100-річчя початку війни навіть позакладали нові цвинтарі та встановили монументи. Про жертв першої німецької газової атаки, що відбулася 22 квітня 1915 року, нагадує величезний солдатський бюст, розміщений на шестиметровій мармуровій стелі.

"Скрізь трупи"

Патрік ван Ванцееле дуже цікавиться долею солдатів під час Першої світової війни, бо його дід брав участь у боях в окопах у 1914 році. "Повернувшись з війни, він ніколи не розповідав про пережите. Ніколи не говорив, йому було більш до душі випити". Страждання солдатів Патрік ван Ванцееле реконструював за допомогою своїх знахідок. "Трупи, трупи, скрізь трупи. Так тут все виглядало у 1917 році. Ми знаходили ноги, руки, ступні, ребра. Тисячі кісток. Це було просто жахливо". Свій будинок Патрік ван Ванцееле перетворив у невеличкий музей. У вітальні стоять порожні снарядні гільзи. На полицях стоси фотоальбомів та документів з його розкопок. Найкращі знайдені експонати він передав до музею "На полях Фландрії", що знаходиться в Іпрі. Там їх можна побачити в рамках тривалої експозиції, присвяченої Першій світовій війні.

Від газу не було чим захиститись

У музеї, що розмістився в одному з приміщень на Ринковій площі в Іпрі, працює історик Пітер Трог. Стоячи перед вітриною з першими газовими каністрами, які німці застосували у квітні 1915 року, щоб випустити хлор на супротивника, Пітер Трог розповідає про перебіг першої газової атаки: "Ось тут дислокувалися дві французькі дивізії. Вони й гадки не мали, що на них чекає. Захиститися від смертоносної хмари ніяк не можна було. Ті, хто були попереду, задихнулися одразу. Іншим вдалося втекти звідти, але згодом вони померли від отруєння газом, якого наковталися. Наскільки ми змогли з'ясувати, у перший же день померло приблизно 1150 французьких солдатів".

Спочатку бойові хімічні речовини можна було застосовувати лише за сприятливого вітру, бо інакше німецькі нападники самі б отруїлися. Та вітер у Фландрії дме лише кілька днів на місяць саме у тому напрямку, який був потрібен німцям. Тож нова зброя справила незначний вплив на сам перебіг бойових дій. Німецькі війська не змогли завдяки цій зброї захопити значні території. "Метою зброї був, власне, прорив ворожих позицій. Але наприкінці запеклої другої битви за Іпр так нічого і не змінилося. Тобто газ як зброя виявився малоуспішним".

Психологічний вплив на супротивника

Союзники, своєю чергою, теж розробили бойові отруйні речовини, які згодом можна було закидати на ворога снарядами. 25 вересня 1915 року британські військові вперше застосували на французькому фронті бойову отруйну речовину фосген. "Відтоді газ застосовували, як і будь-яке інше звичайне озброєння. Хоч воно і не призводило до повороту в війні, але локально дещо ослаблювало ворога. Газ став важливим видом психологічної зброї, щоб виснажити супротивника", - пояснює історик Пітер Трог. Для ворогуючих армій розробляли протигази, які спочатку робилися з ганчір'я, а згодом зі шкіри чи гуми, але часто як військовослужбовці, так і цивільне населення були беззахисними перед газом. Солдатів, які тікали від отруйних хмар газу, потім карали як дезертирів," - каже Пітер Трог. "Дехто з тих, хто тікав від газу, постали перед трибуналом, і їх розстріляли за законами військового часу. Це мало б змусити війська не залишати позицій навіть тоді, коли вони не мали чим захиститися від газу". У розкопаних шанцях Патрік ван Ванцееле віднайшов чимало пляшок з-під рому. "Вони напивалися для хоробрості, якщо більше їм ніщо не могло зарадити", - каже він.

Засудження міжнародною спільнотою

Ще у 1899 році Гаазькою міжнародною конвенцією про закони та звичаї сухопутної війни застосування газу заборонили. Та це не завадило ані німцям, ані французам та британцям потай розробляти ці види озброєнь. З німецького боку розробка велася під керівництвом Фріца Габера. Професор хімії став "батьком газової війни", а 1918 року здобув Нобелівську премію з хімії, щоправда, за свої дослідження в галузі виробництва та синтезу мінеральних добрів. 1925 року застосування хімічної зброї заборонили міжнародними договорами. Під час Другої світової війни усі задіяні у ній сторони мали в своєму розпорядженні значні запаси бойових отруйних речовин, проте до їхнього застосування не дійшло. Лише у 1997 році бойові хімічні речовини були цілковито заборонені міжнародною спільнотою.

Під час війни з Іраном, починаючи з 1980 року, іракський диктатор Саддам Хусейн застосував хімічну зброю у великих обсягах проти іранських військових. А 1988 року Саддам віддав наказ витравлювати курдське цивільне населення газом. 2013 року під час громадянської війни в Сирії теж застосували хімічну зброю. Це підтвердили Об'єднані Нації. Хто з учасників конфлікту стояв за цим, неясно й досі. Захід закидає провину сирійському президенту Башару Асаду.

Тож і через 100 років з моменту першого застосування на полях війни у Фландрії хімічна зброя не зникла цілком із зон конфліктів у світі. А в Бельгії, хоч і століття потому, досі мають клопіт із залишками боєприпасів з хімічною зброєю. "Вона ще тут. Якщо під час будівництва знаходять такі екземпляри, то має прибути спеціальна бригада бельгійської армії, щоб безпечно знешкодити ці боєприпаси", - підтверджує історик Пітер Трог з Іпра.