Відмова від призову: курс на меншу, але ефективнішу армію

До 31 грудня в Україні триває осінній призов, у межах якого на строкову службу планують взяти понад 15 тисяч громадян призовного віку 20-27 років. І хоча він навряд чи стане останнім, міністр оборони України Андрій Загороднюк днями озвучив амбітні плани скасувати обов'язковий призов з метою поступового переходу на професійну армію. "Позиція держави і моя персональна ціль - це скасувати призов. Ми рухаємося до професійної армії згідно зі стандартами НАТО, яка буде професійною, підготовленою і оснащеною", - сказав він у неділю, 10 листопада, в ефірі телеканалу "1+1", але водночас попередив, що перехід на контрактну модель не буде швидким. DW опитала військових оглядачів про те, як вони оцінюють ці плани.

Не вперше і не востаннє?

У багатьох телеглядачів після слів міністра Загороднюка могло виникнути відчуття дежавю, адже Україна уже не вперше відмовляється від призову. Ще у 2005-му у чотирьох родах українських військ формували бригади на контрактній основі, а за кілька років планували повністю відмовитися від призову. Тоді називалися різні строки - 2010-й і 2015-й роки. Остаточно ж призов скасували 2013-го за указом тодішнього президента Віктора Януковича. Але вже наступного року життя внесло свої корективи - після анексії Росією Криму та воєнних дій на Донбасі військовий обов'язок відновили. Чи доцільно тепер за умов, коли на сході країни і надалі триває збройне протистояння, скасовувати військовий призов?

Низка українських волонтерів у ЗМІ розкритикували ці плани. "Наша розвідка звітує про постійні порушення Росією, вони зосереджують війська у нас на кордоні, а ми збираємося відмовитися від призову?", - запитав в ефірі Українського радіо офіцер резерву і волонтер Мирослав Гай.

Утім, у розмові з DW співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки київського Центру Разумкова Олексій Мельник підкреслив, що відмова від призову не має позначитися на обороноздатності держави. "Строковиків не використовують у бойових діях", - нагадує Мельник. - Сьогодні призовники становлять до 10 відсотків чисельності усіх силових структур України, а це означає, що армія, Нацгвардія, Прикордонна служба переважно вже укомплектовані за контрактом", - пояснює київський експерт. 

"Призов - лише один із інструментів комплектації Збройних сил", - продовжує цю думку науковий співробітник Міжнародного центру оборони і безпеки (ICDS) у Таллінні Мартін Хурт. За словами естонського експерта, який має за плечима і досвід роботи у структурах НАТО, Україна із населенням у близько 40 мільйонів у разі скасування військового обов "не повинна мати проблем із комплектацією армією за рахунок добровольців та професіоналів".

Опитані DW оглядачі зазначають, що ера великих армій у світі минає і основні зусилля держави зараз спрямовують на те, щоби зменшувати ресурси, але використовувати наявні з максимальною користю."У часи "холодної війни" СРСР мав велику за чисельністю армію i покладався на призов. У 2014-му році Україна була у схожому становищі: на папері існувала велика армія, а в реальності вона була неготовою до участі у ініційованому Росією збройному конфлікті", - нагадує Мартін Хурт.

До того ж. цілком очевидною зараз є проблема з мотивацією призовників - у вересні військові комісаріати лише у Києві передали до поліції майже 35 тисяч справ на столичних мешканців, які ухиляються від призову.

Європейський досвід

Дискусії про скасування або повернення військового призову ведуться не лише в Україні. За даними Центру безпекових досліджень при Федеральній вищій технічній школі Цюриха, у період між 1990 і 2013 роком загалом 24 європейські країни, у тому числі і Німеччина, перейшли на модель контрактної служби. Однак зміни у геополітичній ситуації змусили деякі країни повернутися до призову. Зокрема торік Швецію, де від призову відмовилися у 2010-му, а ще Литву у 2016-му. У нейтральній Швейцарії на референдумі 2013 року 73 відсотки громадян висловилися проти відмови від обов'язкового призову, так само проголосували того ж року і громадяни нейтральної Австрії, яка попри призов спирається на професійні кадри. Сьогодні серед 29 країн-членів НАТО лише у шести призов обов'язковий - це Естонія, Греція, Литва, Норвегія, Туреччина і Данія, де діє своя специфіка призову.

Проте країни, що перейшли на контрактну модель, неодмінно зіштовхнулися із проблемою рекрутингу, адже армії довелося виступати у вельми невластивій їй раніше ролі гравця на ринку праці. Німецькому Бундесверу це досі вдається із помітними труднощами, попри різноманітні рекламні та рекрутингові кампанії.

За словами Олексія Мельника, саме до цього слід заздалегідь підготуватися і українським Збройним силам у разі переходу на контрактну модель. "А це не лише заробітна платня, але і цілий соціальний пакет. Збройні сили мають бути конкурентноздатними на ринку праці", - каже Мельник і додає, що інвестовані у контрактника кошти принаймні не будуть змарновані, "бо за рік строкової служби призовника усе одно не вдається підготувати до військової служби і все слід починати з нуля".

Стандарти і підтримка НАТО

Але і тут існує ризик того, що до контрактної армії підуть люди з тих регіонів, де найважче знайти роботу і служба в армії розглядатиметься ними як тимчасовий варіант. Тому, як наголошує естонський аналітик, Збройні сили України мають стати привабливими з точки зору молодих людей. "Саме це і є основним викликом для України - має відбутися модернізація усього суспільства, тоді як армія має навчитися цінувати індивідуальність кожного бійця замість того, щоби набирати тисячі призовників".

Загалом опитані DW експерти вважають, що Україна на сьогодні ще не готова повністю відмовитися від призову, утім поступовий перехід до контрактної армії може сприяти зростанню її боєздатності і реальному наближенню до стандартів Північноатлантичного альянсу. У пресслужбі НАТО, відповідаючи на запит DW, не стали коментувати ініціативу українського міністра оборони, нагадуючи лише, що Альянс підтримуватиме Україну на її шляху адаптації до стандартів НАТО, про що говорив генсек організації Єнс Столтенберг під час нещодавнього виступу у Верховній Раді України.