"Війна за планету мавп": нова серія боротьби за виживання

Мавпи - такі ж, як люди, тільки кращі? Або іншими словами: невже у кожному біологічному виді нема хороших і поганих, спокійних та агресивних? Уже найперша екранізація "Планети мавп", яка вийшла у 1968 році, ставить ці питання - питання щодо моралі та етики, людяності та прийнятних кордонів наукових досліджень.

Сага про мавп переконує фантазією та глибиною 

Дана серія не планувалася як така від самого початку. Наступні серії знімалися лише через те, що перший фільм виявився надзвичайно успішним і зібрав велику касу. Голлівуд завжди розумів, що успішні рецепти фільмів слід копіювати й повторювати. Але сага про планету мавп виявилась більш різноплановою та фантастичною, аніж звичні продовження блокбастерів, які не додають майже нічого нового першій оригінальній частині.

У першому гостросюжетному й фантастичному фільмі саги піднімалися питання про сенс життя. У ньому були розмірковування про майбутнє та філософствування на тему відносин між людиною та твариною. Те, що людина урешті-решт виявляється необов'язково кращою від мавпи, стало лише одним із багатьох неочікуваних відкриттів глядача під час перегляду фільму. 

Один із найбільш пам'ятних кінообразів 1960-х років 

Заключна сцена фільму "Планета мавп" 1968 року міцно вкарбувалася у пам'ять кінопубліки: Тейлор (Чарлтон Хестон) з Новою їде верхи на коні уздовж морського узбережжя й натрапляє на уламках нью-йоркської Статуї Свободи. Усвідомлення того, що насправді все відбувалося на зруйнованій після атомної війни Землі, перехоплює подих не лише Тейлорові, а й глядачам.

Найдивовижнішим є те, що концепт фільму і до сьогодні не втрачає своєї актуальності. У тому числі й дев'ятій частині саги, яка нині стартує у прокаті в Європі та США й відсилає до роману французького письменника П'єра Буля, вдається розважити глядача дозованою сумішшю філософії й екшну, як і наштовхнути на роздуми. 

Глибоке інтелектуально-розважальне кіно

На відміну від багатьох блокбастерів, які завдяки величезному бюджетові приваблюють підлітків у всьому світі, однак справляють враження лише завдяки порожнім спецефектам, сага про планету мавп пропонує й поживу для мозку. Але стрічка це робить, уникаючи обридлого моралізаторства. Не останню роль у цьому зіграла й відмінна робота операторів, каскадерів та гримерів. 

Кадри - грандіозні, ефекти захоплюють подих, а мавпи, зіграні переважно професійними акторами, затьмарюють виконавців без масок. Актор головної ролі Енді Серкіс, який вже отримав значний досвід, граючи ролі в костюмі тварин - наприклад, Голума у "Володарі перснів" або Конга в "Кінг-Конгу" - переконує й цього разу в ролі пристрасного мавпячого командира Цезаря.

Мавпа Цезар - різноплановий кінообраз

У новій стрічці Цезар однозначно перебуває у центрі розповіді: як мавпа, яка рефлектує. Він розривається між жагою до помсти та прагненням до миру, жорстокістю та ніжністю.

Англієць Енді Серкіс робить це фантастично. Дивовижним і водночас прикметним те, що глядачі страждають разом з ним, вагаються разом з ним між симпатією, ненавистю та співчуттям. Зрештою ми бачимо лише образ мавпи, у якої від людських рис Серкіса залишаються хіба що очі.