Віктор Єрофеєв про початок кінця Путіна

У романі Віктора Єрофеєва "Акімуди" Росія оголошує війну невідомій державі Акімуди і захоплює територію, якої не існує. На крилах піднесення росіяни стають неймовірно патріотичними... "Крим для мене - ті самі Акімуди, про які я і хотів сказати", - зізнався Єрофеєв на зустрічі зі своїми німецькими читачами. Протягом годинної бесіди з публікою у Кельні Віктор Єрофеєв привітав українців із "перемогою над Путіним, який хотів перетворити Україну на заднє колесо російської імперії", і попередив про "настанні інформаційної холодної війни".

Російський письменник розповів, що підписав відкритий лист на підтримку України, оскільки "не має сил терпіти це неподобство", і закликав німців робити все для того, аби Європа була сильною. "Ваша сила - це наша надія", - запевнив присутніх літератор. Намагаючись звернути вбік літературних тем, письменник назвав Крим "виноградним бікіні російської культури". Цим і скористалася кореспондентка DW, аби продовжити розмову.

DW: Вікторе, Крим для Вас - не лише літературний об'єкт, але й територія безпосередньої присутності. У Вас є будинок у Криму. Як Ви ставитеся до нинішньої кримської реальності?

Віктор Єрофеєв: Я думаю, це ще одне моє випробування у житті. Крим для мене - земля російської культури. Чому Крим? Чому Коктебель? Тому що Крим - земля Андрія Білого, Цветаєвої, Ахматової, Булгакова, Мандельштама, Олексія Толстого. І це, звичайно, земля Макса Волошина. Це земля "червоних" і "білих", суперечки і примирення. Крим - це будинок, який уособлює російську здатність знайти спільну ідею (я маю на увазі Волошина).

Але те, що відбувається зараз - це абсолютно неприкрита агресія, незбагнений з точки зору міжнародних відносин акт. Уявіть: ось ми з Вами розмовляємо, Ви мені сподобались, я подарував Вам свій піджак, Ви його носите, а потім, через місяць, я заліз до Вас у шафу і забрав його. Так не можна! Можна було домовитись щодо піджака. Можливо, Ви б мені його назад і віддали. Або Ви б сказали: "Вікторе, я куплю інший піджак".

Я відчуваю, тема для Вас болюча.

Звичайно, зокрема, через те, що моя донька - наполовину українка. Ми фактично вступаємо в дуже ворожі відносини з тією частиною України, яка вважає, що цілісність України - це невід'ємна частина її державної ментальності. Якби я був українським письменником, я б відчув цілковитий жах. Я відчуваю напів-жах. Не тому, що мені це не боляче. Мені боляче. Але я не зазнаю безпосереднього гніту.

Російському письменнику теж є від чого жахнутися, мені здається.

Я нажаханий тією пропагандою, яка ллється по телебаченню. Я ніколи в радянські часи, ні під час входу до Чехословаччини, ні під час війни в Афганістані, ні навіть коли я був зовсім маленький, не бачив такої кількості брехні і поганого монтажу, коли одне видається за інше. Мені важко жити в державі, яка так обманює свій народ.

Повернімося до Вашого образу. Крим - це не зовсім піджак. Це територія, більша частина населення якої, якщо вірити результатам референдуму, висловилися за возз'єднання з Росією. Чи вважаєте Ви це волевиявлення легітимним?

Давайте пообіцяємо ескімосам Аляски збільшити у чотири рази їхню зарплатню та грошове забезпечення. Можливо, вони теж захочуть приєднатися до нашої Чукотки? Так не можна робити. Мені цей референдум здається абсолютно нелегітимним. Звичайно, історично ця земля пов'язана з Росією. І давайте покритикуємо Україну: ця країна дуже мало зробила для Криму.

Крим населений людьми радянського типу, які ностальгують за Радянським Союзом. Така у них ментальність. Навряд чи вони замислювалися над тим, що буде далі. Адже тепер кримчанам доведеться служити в російській армії, їм треба буде здебільшого помовчувати, тому що свобода слова, зборів та іншого у нас не культивуються. Словом, вони потрапляють в простір набагато меншої свободи. Я думаю, кримчанами керувала наївна простодушність, яка, треба сказати, характерна і для жителів Росії. Нам, мовляв, закон не писаний: захотіли - зробили, захотіли - не зробили. Ми - люди не XXI століття.

Держсекретар США Джон Керрі вважає, що російський президент діє у стилі позаминулого століття.

Я на це скажу, що Путін - це такий годинникар, маніпулятор часу, який сьогодні переставляє годинник на XXI століття, а завтра - на XVIII. Головна проблема - наша вражаюча політична незрілість. І мені здається, поки ми не позбудемося цієї незрілості, жодних істотних змін не відбудеться. 15 відсотків населення розуміють, що відбувається. 15 відсотків - ліберали, що думають по-європейськи. 15 відсотків читають Deutsche Welle. 15 відсотків мріють, щоб діти вчилися в хороших університетах. 15 відсотків хочуть ходити до хороших ресторанів і заробляти хороші гроші... Решта вважають, що і так усе прекрасно, що нічого не треба робити. У XXI столітті не можна бути таким наївним.

Ви вже довели романом "Акімуди" свої пророчі якості. Ваш "прогноз погоди" у Криму на найближчий час ?

Крим - небезпечна земля для російських правителів, земля з величезною кількістю енергії, земля, яка не терпить зла і брехні. І мені здається, що вторгнення до Криму - це початок кінця Путіна.

Чому? Його рейтинг високий, як ніколи...

Я гадаю, що людина, яка порушує цілісність чужої країни, порушує міжнародні закони і власні нещодавні обіцянки, йде війною сама на себе. Його ідея збирання/об’єднання російських земель, бажання порадувати населення Кримом - план недалекоглядний. Не можна незграбними і протизаконними діями, які шокують увесь світ, побудувати країну. Не кажучи вже про те, що його дії розв'язують руки всім країнам, які хочуть мати ядерну зброю.

Українські блогери дякують президенту Путіну за важливий внесок у процес єднання української нації. Відкрита агресія, звичайно, єднає народ. Як Вам здається, якою буде нова всеукраїнська ідентичність?

Я вважаю, що українська нація вже має свою ідентичність. Я б її визначив так: "ледачий гедонізм". Це вміння отримувати задоволення від життя, вміння працювати, традиційні фольклорні цінності, особливе ставлення до сім'ї (не випадково такими важливими є поняття "кум" і "кума"). Але зараз, коли відбувається російське вторгнення, перед обличчям спільного супротивника відбувається, звичайно, об'єднання країни і держави. Дуже не хотілося б, щоб на фундаменті ненависті до зовнішнього ворога будувалася нова українська нація, але, очевидно, так вирішила історія.