«ВІЛ-позитивний, але в центрі життя»

Коли восени 2005 року Самі Агнєдой потрапив до лікарні, ще трохи – і було б запізно. Три дні пролежав він у своїй квартирі знепритомнілий, доки його знайшли сусіди. Лікарі сказали, що в нього запалення кори головного мозку. Тіло не слухалося і говорити чоловік не міг – лише через 7 місяців Самі зміг самостійно ходити.

Значно пізніше, вже після того, як німця болгарського походження відпустили з лікарні, він випадково дізнався, що хворіє ще й на СНІД, котрий з'явився одночасно з запаленням. «Злякати це мене не злякало. Я лише ще раз згадав те, що мучило мене всі ці сім місяців».

Прощання зі старим життям

Самі сидить в їдальні кельнського «Будинку життя» за сніданком. Він сміється і багато жартує зі співмешканцями. Але, зізнається, так було не завжди: «Коли я заселився у цей заклад з догляду, то подумав, що моє життя розбите. Звичайно, мене охопив жах і потайки я навіть ридав.»

До старої квартири в Кельні він вже не повернеться, її більше немає. Так само як і меблів, одягу та згадок про колишнє життя. Усе викинуто назавжди, працювати Самі не може – він повний інвалід.

Таких знедолених, як він, багато, каже Армін Калефе-Бермбах з кельнської установи допомоги хворим на СНІД: «Дуже багато виявляють запізно, що вони інфіковані або хворі, тому що, як і раніше, люди не виявляють бажання проходити перевірку».

Від безнадійно хворих до просто хронічних

Ті ж, в кого інфекцію виявляють рано, мають добрі шанси на продовження свого звичного життя. Дієві медикаменти роблять це можливим. Хоча спочатку все було інакше. У середині дев’яностих нинішній кельнський «Будинок життя» функціонував лише як хоспіс, де проводили останні дні безнадійно хворі.

Самі має кімнату на 20 квадратних метрів, де висять на стінах його фотографії – молодого хлопця з іще густим волоссям. На знімках кількатижневої давнини він перевдягнений у співачку Емі Вайнхаус – з нагоди першого дня карнавалу 11 листопада. «Я дуже багато боровся. І досягнув того, що живу повноцінним життям, байдуже, чи святкую я карнавал чи Крістофер стріт дей, йду до знайомих у гості тощо»,- розказує пацієнт кельнського «будинку».

"Виходьте, покажіться!"

Він не хоче знати, чому саме він став мішенню страшної хвороби. Він хоче просто жити, як цьому вчать в «Будинку життя». І щоб цей урок засвоїли люди зі схожою долею, додає Самі: «Є люди, які, дізнавшись про хворобу, ховаються. І їм я кажу: виходьте, покажіться! Ця хвороба – така сама, як і інші хронічні хвороби. Поводьтеся з гордістю: ти ВІЛ-позитивний, але будь в центрі життя».

Кілька тижнів тому Самі Агнєдой виповнилося 60. Наступного року він залишить «Будинок життя», скориставшись запропонованою йому квартирою від товариства допомоги хворим на СНІД. СНІД змінив його життя, каже він. Але не зламав його.

Автори: Міхаель Борґерс/ Захар Бутирський

Редактор: Леся Юрченко