Чого боїться Кремль?

Критики з боку українських істориків не бракує. Занесені до російського списку екстремістських видань праці українських науковців про Голодомор ґрунтуються на документах, де чітко показано чим було НКВС, а ФСБ є його правонаступницею, наголосив у розмові з Deutsche Welle історик Ярослав Грицак. «Російська форма «правди» боїться оприлюднених документів, - вважає науковець. - Вона не побудована на фактах, а, відтак, і архіви залишаються абсолютно закритими для вивчення».

«Чорний список» поповнився

Цього тижня стало відомо, що федеральний список екстремістських видань, який оприлюднює міністерство юстиції Росії, поповнився сімома працями з України. До переліку заборонених, поруч з «антипутінськими», ісламістськими та повчальними матеріалами «свідків Єгови» тепер включено, зокрема, й працю відомого українського правознавця й дипломата Володимира Василенка «Голодомор 1932-33 годов в Украине как преступление геноцида».

У «чорному списку» є також матеріали кримінальної справи №475, яка слухалась у 2009 році в Апеляційному суді Києва, за фактом загибелі майже чотирьох мільйонів українців від голоду. Матеріали справи містять сотні свідчень очевидців про насильницьку колективізацію, вилучення харчів, людоїдство і розстріли працівниками НКВС. Заборони не уникла й праця Юрія Шаповала, Володимира Пристайка та Вадима Золотарьова, яка ґрунтується на архівних документах, «ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи».

Російські історики теж критикують

Цікаво, що про внесення українських книг до списку екстремістської літератури неоднозначно відзиваються і в самій Росії. Щоправда, там звучать інші аргументи, ніж в Україні. Так, історик Олександр Дюков у своєму блозі на сторінках інтернет-видання «Русский обозреватель» пише: «Наша судова система на порожньому місці спровокувала міжнародний скандал, … включивши не зрозуміло на яких підставах до федерального списку українські книги, що присвячені радянським репресіям та голоду в Україні. Я вважаю концепцію «голодомор-геноцид» політично вмотивованою, яка не витримує серйозної наукової критики. Але оголошення таких книг «екстремістськими» - абсолютна дурість і абсолютне свавілля, яке погіршує можливість російських істориків обґрунтовувати закордонним колегам свою позицію щодо голоду 1930-х років».

Історія – частина політики

Українські науковці, в свою чергу, спростовують твердження про політичну вмотивованість сучасних українських досліджень про Голодомор. Заборонені видання є одними з кращих праць про голод в Україні 1932-33 років, тут немає публіцистики чи есеїстки, а лише документи, каже кандидат історичних наук Марта Гавришко. «Щоправда, - додає вона, - ці докази йдуть врозріз російській ідеологемі про «голод як спільне горе для країн колишнього радянського союзу і без особливостей в Україні».

На думку Гавришко, історію російська влада сприймає як частину політики, як ключове поняття в системі безпеки держави як такої. «Підважуючи історичні міфи, створені теперішньою російською владою, українські науковці «зазіхають» на  легітимність цієї влади і авторитет Росії, - вважає Гавришко. - А це вже небезпека. Тому ці видання і опинилися в списку «екстремістів».

Чи допоможе суд?

Звісно, українські книжки можуть і виключити з федерального списку. Такі прецеденти були. Для цього українські автори, однак, мусять оскаржити рішення суду й доводити відсутність екстремістських проявів у їхніх працях. Утім, успіх такого задуму є надто сумнівним, каже історик Ярослав Грицак. Він не вірить, що цю битву можна виграти, оскільки «російські суди не зважають на аргументи». «Там один аргумент - сила, а сила у влади», - висловив свою точку зору український історик.

На думку дослідниці Голодоморів в Україні, лікаря-демографа Анни Семенюк, рішення Мещанського суду Москви «очорнює» ім’я українських науковців. Вона вважає, що наукова спільнота мала б звернутися до міжнародних судових інстанцій «на захист честі й гідності» істориків з України, яких у Росії зарахували до екстремістів.