Де у Європі "найпрозоріші" політики?

Лідер соціал-демократів у Баварії Флоріан Пронольд називає себе "прозорим" депутатом, тому що всі свої доходи, в тому числі й побічні, він оприлюднює, причому добровільно. "Це питання довіри", - пояснює Пронольд в інтерв'ю DW. Поглянувши на декларацію депутата, можна довідатися, що за явку на засідання муніципальної ради свого району він отримує 45 євро. П'ять тисяч євро в 2011 році Пронольд заробив діяльністю у раді з розробки основоположних напрямків ділової політики одного з місцевих банків.

Проте за своєю основною професією - юриста - Пронольд після обрання на посаду депутата жодних доходів не отримував. Каже, що не вистачає часу. Всього 2011 року депутат заробив близько 150 тисяч євро. Окремо він вказав і отримані відсотки з банківських депозитів. У тому, що стосується прозорості у справі декларації доходів у Німеччині, Пронольд може називати себе піонером.

Німеччина: на шляху до "прозорої" політики

Депутати в Німеччині не зобов'язані декларувати свої побічні доходи так детально, як це робить їхній колега Пронольд. Закон їх до цього не зобов'язує. Нинішні правила дають багато простору для маневрів. Депутати повинні вказувати всі доходи у понад тисячу євро на місяць або 10 тисяч на рік. При цьому називати точну суму вони не зобов'язані, а лише сортують їх за категоріями. У першу потрапляють суми від 1 000 до 3 500 євро, у другу - від 3 500 до 7 000, у третю всі регулярні і нерегулярні доходи, які перевищують сім тисяч. При цьому для звітності не важливо, буде це 7001 чи 70 000 євро. Політику достатньо вказати, що він отримав дохід "третьої" категорії.

"Правила слід удосконалювати, і це вже має намір зробити Бундестаг", - сказав представник організації Lobbycontrol Тимо Ланґе. Вже восени 2013 року депутати повинні будуть декларувати всі доходи до 250 тисяч євро, а категорій стане не три, а десять. Поштовхом до змін правил стала історія з додатковими доходами кандидата в канцлери від соціал-демократів Пера Штайнбрюка.

Великобританія: парламент як магазин самообслуговування

У Великобританії поштовх був інший. 9 травня 2009 року газета Daily Telegraph оприлюднила інформацію про депутатів, які регулярно своїми деклараціями вводили в оману виборців. Журналісти з'ясували, що народні обранці від усіх партій просили собі державні компенсації за оренду квартир, які насправді не орендували, і за рахунок коштів платників податків оплачували ремонт у тих квартирах, де мешкали насправді.

Символом викриттів став штучний острівець для качок з будиночком у приватному ставку вартістю близько двох тисяч євро. Його власник, депутат сер Пітер Віггерс, попрохав державу про компенсацію цих витрат.

"Скандал, пов'язаний з депутатськими витратами, став вирішальним моментом у сучасній політичній історії Великобританії", - вважає професор університету Сассекса Деніель Хью. Через чотири роки у країні з'явилося окреме відомство, до повноважень якого належить контроль за витратами політиків. "У Великобританії парламентарі повинні звітувати про всі свої додаткові доходи аж до останнього пенні. Такі правила ми вимагаємо запровадити і в Німеччині", - каже Тимо Ланґе з Lobbycontrol.

Скандинавська відкритість

У тому, що стосується прозорості роботи політиків, прикладом усім можуть бути країни Північної Європи. "У скандинавських країнах будь-який громадянин може подивитися податкову декларацію будь-якого політика за певний відрізок часу", - розповідає Флоріан Пронольд. У Німеччині такої традиції, за його словами, ніколи не з'явиться - надто відрізняється місцева політична культура від скандинавської, вважає він. Однак у цілому він очікує, що політики в усьому світі будуть змушені більше звітувати перед своїми виборцями. "Тенденція до того, що громадяни будуть бачити, що заробляють їхні депутати, які в них додаткові витрати, є незворотною", - переконаний політик.