Ситуація зі свободою преси в Україні знову погіршується

Свобода слова - одна з головних тем засідання комітету Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) з питань культури, науки, освіти та мас-медіа. Члени комітету 19 та 20 вересня працюють у Києві. Із доповіддю про стан свободи слова у країнах-членах Ради Європи виступив голова української делегації в ПАРЄ, депутат Верховної Ради Володимир Ар’єв. Свою оцінку умов, в яких працюють сьогодні журналісти в Європі і, зокрема, в Україні, в інтерв’ю DW висловив член комітету, соціаліст з Австрії Штефан Шеннах.

DW: Пане Шеннах, яка ситуація зі свободою мас-медіа склалася на сьогодні в країнах Європи?

Штефан Шенах: Умови роботи журналістів погіршилися у багатьох країнах, особливо в Росії та Туреччині. Ми також стурбовані ситуацією у деяких Балканських державах. І, як ми почули сьогодні під час засідання комітету, ситуація із свободою ЗМІ в Україні також не дуже хороша.

Що ви маєте на увазі?

Річ у тім, що хоча Україна й не посідає лідируюче місце серед країн з найбільшою кількістю порушень прав журналістів, проте проблеми у цій сфері вона має дуже серйозні. Адже, якщо є тиск на журналістів, якщо журналістів вбивають чи переслідують, то це викликає велику стурбованість. Хоча, як я казав, це більшою мірою стосується Туреччини. І не можна говорити, що ситуація зі свободою слова там погіршилася лише після спроби перевороту в Туреччині, вона була поганою і до того, бо понад 100 турецьких журналістів опинилися у в’язницях через дурний закон, ініційований нинішній турецьким урядом.

Що, на ваш погляд, зобов’язана зробити влада, щоб захистити права журналістів?

Передусім вона повинна надати журналістам можливість вести свої розслідування. Якщо ви записали у своїй конституції, що в країні гарантована свобода ЗМІ, то ви не можете щоразу її перекривати, коли мас-медіа розслідують дії чи критикують, наприклад, президента Туреччини. Їх не можна за це кидати в тюрму. Вільна діяльність ЗМІ – це нормально для демократії, журналісти можуть критикувати те, що відбувається в країні. Щодо України, то вона звичайно знаходиться зараз в особливому становищі і переживає дуже особливу ситуацію. Але тим не менш, якщо демократичні інституції в державі працюють і показують результати своєї роботи, то влада повинна прийняти те, що журналісти мають право висвітлювати різні точки зору.

У звіті Володимира Ар’єва говориться, що більшість інцидентів із порушеннями прав свободи ЗМІ в Україні відбулися на непідконтрольних українському уряду територіях на Донбасі та в Криму. Хто, на вашу думку, у цьому випадку несе відповідальність за порушення?

Відповідальний завжди той, хто має владу і контроль над регіоном. І якщо більшість порушень трапилися на так званих окупованих територіях, то це означає, що ми повинні показати світу, що там діється щось неправильне. Бо свобода для журналістів - це питання не лише зі сфери прав людини. Ступінь свободи ЗМІ дуже точно відбиває стан демократії в країні. Як говориться, скажіть мені, як почувають себе ваші мас-медіа, і я скажу, наскільки розвинена ваша демократія.

Тобто ви маєте на увазі, що на українських окупованих територіях за порушення свободи ЗМІ відповідає російська влада?

Так, це очевидно. Крім того, ситуація там також показує ціну демократії у цих регіонах.

А яка ваша оцінка стану свободи слова у самій Росії?

Ситуація там жахлива. І ми обговорювали її не раз з російською стороною. За останні роки в Росії було вбито багато журналістів, чимало кинуто у в’язниці. Це дуже небезпечні сигнали, які демонструють, що в країні немає справжньої свободи преси, свободи для різних думок і для поглядів громадськості. Росія і Туреччина у звітах ПАРЄ про стан свободи ЗМІ в Європі інколи міняються місцями, але вони завжди залишаються країнами номер один і два у переліку держав, де ситуація для свободи слова найбільш несприятлива.

На вашу думку, як змінилася за останні два роки ситуація зі свободою слова в Україні?

На сьогодні ситуація знову погіршується. Але я сподіваюся, що влада в Україні правильно розуміє ці тривожні сигнали.

Ви відчуваєте готовність української влади якимось чином змінити чи вплинути на ситуацію?

Я сподіваюся на це. Але поки що це питання не в центрі уваги української влади. Хоча мало б бути.