"Я вдячна Львову і хочу говорити українською"

"Чужу мову можна опанувати за короткий період, а рідну треба вчити все життя", - так розпочинає перший урок з вивчення української мови у Львові, волонтер-філолог Марія Чубата. Вчитель перераховує традиційні українські привітання і одразу пропонує слухачам представитися й розповісти свою життєву історію, звісно, українською.

Стає зрозуміло, що це далеко не є звичайні мовні курси, де сухо подаватимуть лексику та граматику. Заінтригована аудиторія починає ламаною українською пояснювати, чому саме вирішили вивчити мову.

З’ясовується, що хтось вміє читати і писати українською, хтось лише розуміє, хтось і цього не знає, проте спільна проблема - розмовний бар’єр.

Історія однієї слухачки

"Три десятки років я прожила в Донецьку, а народилася в Росії, Калузька область, - каже Надія Нещаденко. - Два місяці вже у Львові, і планую тут залишитися назавжди". Жінка розповідає, що втекла з Донецька, залишивши все майно і нерухомість, яку вже стигли привласнити терористи. Хоча вона й розуміє українську, але розмовної практики в неї немає.

"Мені дуже подобається львівська громада, я тішуся, що обрала саме це місто, хоча і все втратила. Розумієте, тут є свій дух, свій спокійний життєвий ритм, але без української - ніяк, і зрештою, мені незручно перед львів’янами", - зізнається пані Надія.

Жінка має дві вищі освіти, але ніщо в житті її не спонукало вивчати українську. "В політиці, яку насаджували на Донбасі, не було нічого задля культурного та духовного розвитку людей, - каже Нещаденко. - Це зовсім інший світ. Я й досі не можу збагнути як в одну мить рухнули всі мої дружні зв’язки. Як люди, котрі виросли в Україні, вважають Донбас російським".

Власна справа

Надія переконана, що набагато швидше зможе інтегруватися в львівський соціум, коли зникне мовний бар’єр. Може Львів і є полікультурним, каже вона, але українська мова для його мешканців завжди була важливим чинником.

"Мене тут все влаштовує, ми хочемо тут жити, почати свій бізнес. Уже написали бізнес-план з чоловіком, займатимемося ріелтерською справою, домоуправлінням", - ділиться своїми планами з DW Надія.

Під свій бізнес-проект жінка навіть хоче отримати грошову допомогу за програмою Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). "Щоправда, така допомога, чомусь, передбачена лише вимушеним переселенцям з Криму, - каже вона. - Думаю, це не справедливо. У нас відібрали все майно, багато нерухомості знищено, нам нема куди вертатися під загрозою фізичної розправи".

Теми - ініціатива слухачів

Жінка сподівається, що курси, ініціаторами яких виступили волонтери, допоможуть їй глибше пізнати "західний світ". "Я абсолютно нічого не знаю про релігійні традиції, про місцеву культуру, мало про історію, а мені ж тут жити. Для мене це завжди було чимось далеким. А тепер я просто хочу це пізнати, я хочу говорити українською, я вдячна львів’янам", - каже донеччанка.

Цікаво, що проблематику занять на мовних курсах обиратимуть самі слухачі. "Головне - спілкування українською, обговорення тем сьогодення, політичної ситуації. Переселенці мають долати психологічний бар’єр спілкування", - зауважує координатор проекту у Львові Марія Цимбалюк.

Неодмінною складовою занять стануть поетичні та літературні читання. Вже на першому уроці кожен читав один вірш зі збірки поезії Ліни Костенко. "Так, читати Костенко - непросто, так багато слів ще невідомі, чути російські закінчення й акцент, російська вимова, але це все дрібниці, це тільки початок. Головне, аби було бажання вчитися", - заспокоює Цимбалюк.

У рамках проекту львівські волонтери планують організувати для переселенців заняття з народознавства, краєзнавства, дні українського кіно, екскурсії містом та театральні вечори. Слухачів також залучатимуть до традиційних обрядових дійств на свята. Проект розраховано на рік. До навчань у Львові вже зголосилося близько двох десятків бажаючих. Аналогічні ініціативи діють також у Києві, Дніпропетровську, Одесі, Сумах, Житомирі й навіть у Слов’янську.