Гроші для Януковича

Deutsche Welle: Пані Берцель, "Східному партнерству" невдовзі виповнюється п'ять років. А суттєвих досягнень поки немає. Головний східний партнер – Україна – відмовляється підписувати угоду про асоціацію з ЄС. Можливо, східна політика Євросоюзу потребує переосмислення?

Таня Берцель: Ця політика є надто слабкою і з'явилася надто пізно. Головна проблема у тому, що Європейський Союз не може ззовні реформувати сусідні країни, якщо в цих країнах немає політичних сил, які готові взяти на себе відповідальність за ці реформи. В Україні ці сили надто слабкі. Крім того, ціна цих реформ особливо висока через тиск з боку Росії. Того, що пропонує Євросоюз, замало, аби нівелювати ці втрати. ЄС має взяти це до відома і замислитися над тим, що спільнота взагалі може запропонувати східним сусідам. А ми насправді маємо що запропонувати, навіть не піднімаючи поки питання перспективи членства в ЄС. Утім, Євросоюз надто обережний щодо таких пропозицій. Доводиться рахуватися із застереженнями деяких країн спільноти, які побоюються посилення міграційних потоків. Інше питання – роль Росії. Гадаю, країни ЄС недооцінили можливості російського впливу в регіоні. Тепер європейські лідери споглядають груду уламків, які залишилися від "Східного партнерства". … Євросоюзу доведеться змиритися з тим, що співпрацю зі східними сусідами треба розвивати не всупереч інтересам Росії, а разом з Росією.

Як можливо змитритися? Адже у Росії своє бачення пострадянського простору, про демократичні цінності у Кремлі не говорять… Про що ж тоді розмовляти з Путіним?

Немає сенсу розпочинати новий конфлікт між Сходом і Заходом, змагання систем. Якщо бути чесними, Євросоюзу не йдеться у першу чергу про демократію, натомість він зацікавлений передовсім у стабільності. У нас є чіткі економічні інтереси, у нас є геополітичні інтереси. Якщо вони прямо зіштовхуються з демократією і правами людини, то ЄС не завжди до кінця послідовно відстоює саме демократію. Я нагадаю лише про "арабську весну": коли вона почалася, раптом виявилося, що ми весь час були союзниками диктаторів.

Що Ви маєте на увазі? Інтереси Євросоюзу важливіші за його цінності?

Я хочу наголосити, я не применшую роль демократії. Утім, коли постає конфлікт між експортом європейських норм та економічними інтересами чи інтересами у питаннях безпеки, тоді Євросоюз віддає перевагу не демократії, а стабільності, безпеці та економічним інтересам. Водночас треба розуміти: що більш демократичною стає країна, тим менш гострим стає конфлікт між стабільністю та демократією. Натомість цей конфлікт особливо відчутний у випадках авторитарних країн, щодо яких існують побоювання, що демократичні перетворення, на які розраховує ЄС, призводять спершу до дестабілізації.

Повернемося до питання про роль Росії. Угода про асоціацію з Україною вже готова до підписання. Може, варто все ж таки підписувати, а не радитися з Путіним?

Звісно, треба! Я хочу нагадати – проблема з підписанням угоди виникла не через Путіна, а, перш за все, через Януковича. Для українського президента тиск Росії – це лише ширма. Він попросту не зацікавлений у тому, щоби відпускати з ув’язнення Юлію Тимошенко. Крім того, він не зацікавлений у реформах, яких вимагає Євросоюз – виборчої реформи та реформи правової системи. Йдеться, зокрема, про боротьбу з корупцією. Але боротися з корупцією невигідно людям, інтереси яких представляє Янукович. Для цього режиму ціна європейських реформ є надто високою.

А що Ви думаєте про заяви Віктора Януковича, згідно з якими нібито Україна зазнає збитків у 160 мільярдів євро внаслідок створення зони вільної торгівлі з ЄС і втрати частини російського ринку. Наскільки це серйозні цифри?

Повторюся: Януковичу не йдеться лише про економічні втрати. Головне те, що ефективна боротьба з корупцією підірвала би опору влади Януковича. Це робить європейський вибір неможливим для нього. Для Януковича це означало би пиляти гілляку, на якій він сидить. У Євросоюзу не вистачить грошей на те, аби змусити Януковича спиляти власну гілляку. Треба підтримати ті політичні сили, які зможуть вигнати Януковича з посади заради євроінтеграції.

Тобто Євросоюзу залишається лише сподіватися на зміну влади в Україні?

Питання у тому, наскільки сильною є опозиція. Чи вдасться їй винести питання асоціації з ЄС у лейтмотив виборчої кампанії і отримати голоси виборців, які хочуть асоціації. Саме через ці політичні процеси ЄС може вплинути на ситуацію. Ми вже були свідками виборчих кампаній, в яких йшлося саме про зближення з ЄС, приміром, у Сербії та Хорватії.

Але ж ці країни мали чітку перспективу членства в Євросоюзі. Чи варто у питанні демократичних реформ покладатися на європейські прагнення українців, не даючи їм сигналу про перспективу приєднання до ЄС? Наскільки щирі заяви європейських політиків про спільні цінності при тому, що Україну не хочуть бачити в ЄС?

Немає жодного сенсу говорити про перспективу членства, яка не є правдоподібною. Євросоюз завжди дуже обережний з тим, щоби давати перспективу членства. Як правило, таку перспективу отримують країни, які вже далеко просунулися на шляху реформ. Винятком були лише деякі країни Західних Балкан. Євросоюз вкрай неохоче говорить про перспективу там, де він не бачить достатньо потужних політичних сил, які можуть взяти на себе відповідальність за шлях євроінтеграції. У нинішній ситуації перспектива була би настільки віддаленою, що говорити про неї як про "двигун європейських реформ" не доводиться.

Доктор Таня Берцель - відома у Німеччині дослідниця проблем європейської інтеграції та питань належного урядування. Вона професорка Вільного університету Берліна, виконавча директорка Інституту Отто Зура - провідного німецького дослідницького центру у сфері політичних наук.