Експерт: Авіаудари Заходу у Сирії не мають помітного успіху

DW: Пане Вітні, який сенс заходів, які уже впродовж певного часу і так вживаються у боротьбі проти "Ісламської держави"?

Нік Вітні: Навіть коли британці та французи дійсно посилять свої ракетно-бомбові удари і, можливо, їх у цьому підтримають німецькі літаки-розвідники - це, ймовірно, не призведе до якихось змін у розкладі сил на землі.

Ще до терактів у Парижі 13 листопада ВПС різних країн завдавали ударів по ІД. Чи вони якось досягли поставлених цілей?

Ракетно-бомбові удари Заходу тривають у Сирії вже понад рік - і без якогось помітного успіху. Насправді ВПС США не бракує сил для операцій у Сирії. Тож твердженням про те, що кілька британських чи французьких бомб нині зможуть привнести вирішальні зміни, не варто йняти віри. Та й сам Кемерон фактично визнав, що у цій війні самими лише ударами з повітря не перемогти. Тож нам потрібні наземна операція та підтримка сухопутних військ, як це мало місце в Іраку. Тоді була б зовсім інша ситуація. Й авіаудари мали б вирішальне значення, як це було під час звільнення бойовиками курдського ополчення "пешмерга" (за підтримки авіації США у середині листопада - Ред.) іракського міста Синджар від ІД.

То що ж має відбутися?

Один з найбільш влучних висловів щодо цієї проблематики належить Гілларі Клінтон. Вона, звісно, не дуже церемониться, утім, заявила, що перемога у цій війні залежить не від нас. Це мають перебрати на себе араби та турки - і якомога швидше взяти ініціативу у свої руки.

Нині мене непокоїть те, що Захід відмовляє регіональні сили - такі, як Туреччина, Саудівська Аравія, Іран та всіх, хто теоретично хоче позбутися ІД - від дій і спонукає їх нічого не робити, коли вони мають дедалі більше військових можливостей, байдуже, чи це ефективно чи ні. Цієї проблеми не вирішити, перш ніж регіональні сили, себто мусульманські сили, які можуть авторитетно звернутися до мусульманського населення та сказати: пора покласти край цій банді фанатичних вбивць.

Але оптимізму заради треба зазначити, що конференція щодо Сирії, яка відбувалася у Відні два тижні тому, вселяє надії, що це розуміння поволі займе належне місце.

Тож які наслідки можуть мати європейські військові операції у Сирії?

Я вважаю небезпечним, якщо навіть не контрпродуктивним той факт, що дедалі більше європейських держав втягуються у війну в Сирії. Це лише підсилює джихадистську легенду про сучасних хрестоносців, які прийшли для того, щоб зруйнувати ісламських халіфат. Скажімо, що ми зробили, коли (сирійський президент - Ред.) Асад бомбардував касетними бомбами мусульман в Алеппо? Однак зараз ми всі готові розбомбити "справжніх віруючих" у місті Ракка. Гадаю, це лише збільшить чисельність лав ІД, тобто саме те, що і забезпечує існування цієї терористичниї організаці.

Крім того, це може призвести до зростання небезпеки на вулицях Великобританії. Власне, я не бачу можливостей, як запобігти цьому, насамперед після терактів на Сінайському півострові та в Парижі. Це однозначно були удари у відповідь, тож мене дуже тривожить те, що у Великобританії теж може дійти до цього.

Хай там як, я, певною мірою, можу зрозуміти, чому наші уряди роблять це. Франція попрохала про солідарність, а військова підтримка є одним із способів продемонструвати цю солідарність. Це важливо, але я волів би, якби ми обрали більш розумні шляхи демонстрації солідарності. Коли міністр оборони Франції посилався на підтримку країн-членів ЄС згідно зі статтею 42.7 Лісабонського договору, він прохав про підтримку у Сирії чи в іншій військовій операції - в Африці. Звісно, було б доцільніше домогтися стабілізації в проблемних африканських країнах, що знаходяться у смузі Сахель, адже звідти прибуває половина біженців до Європи. Але саме зараз це не стоїть на політичному порядку денному.

Чи не відволікають нас Сирія та теракти в Парижі від інших проблем в Європі?

Зрозуміло, що зараз ми цілком зосереджені на Сирії - певна річ, так воно і є. Але криза біженців нікуди не поділася і не втратила своєї гостроти, та й половина проблем походить з Африки. І навіть якщо завтра конфлікт у Сирії владнався б, у нас, в Європі, все-одно залишилася б криза біженців. Певно, що головною ціллю біженців є Німеччина, але вони й надалі прибуватимуть Середземним морем до Італії. І це триватиме ще впродовж життя цілого покоління, аж поки ми не станемо діяти активніше, аби стабілізувати ситуацію в Африці.