"Дії РФ у Маріуполі підпадають під визначення геноциду"

Невибіркові бомбардування російськими військами Маріуполя стали поки що найяскравішими прикладами особливої жорстокості збройних сил Росії у війні проти України. Бомбардування пологового будинку і дитячої лікарні, в яких були породіллі та малюки, а також драмтеатру, басейну та школи мистецтв, де ховалися мирні жителі, стали символами брутального знищення міста і його мешканців. Німецький юрист Отто Люхтергандт (Otto Luchterhandt) спеціалізується на праві у країнах Східної Європи та перед виходом на пенсію очолював одну із кафедр Університету Гамбурга. Нещодавно він підготував юридичний висновок, в якому каже, що дії Росії у Маріуполі підпадають під визначення геноциду. В інтерв'ю DW юрист пояснив, як дійшов цього висновку.

DW: Пане Люхтергандт, німецьке видання Tagesspiegel оприлюднило Ваш юридичний висновок, в якому йдеться про блокаду Маріуполя і численні злочини російських військових з точки зору міжнародного права, зокрема геноцид. Що це за документ?

Отто Люхтергандт: До мене звернулися політики і попросили висловити думку щодо того, чи підпадає те, що вчиняють російські збройні сили в Україні, під визначення геноциду. І я дійшов висновку, що теза про геноцид російських військових у Маріуполі прийнятна і її можна відстоювати. Існує два правових документи, які визначають кримінальну відповідальність за геноцид на забороняють його на міжнародному рівні. Це Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року, у статті 2 детально визначено склад цього злочину. А також стаття 6 Римського статуту Міжнародного кримінального суду від 1998 року.

Що дає вам підстави говорити, що у випадку Маріуполя в цій війні Росії проти України йдеться про геноцид?

Тут треба розрізняти між суб'єктивним та об'єктивним складом злочину. Об'єктивний означає, що має бути виконано певні критерії. Ідеться про вбивство членів певної групи, в даному випадку - національної групи. При цьому під захист конвенції потрапляє не лише Україна загалом, але й частини цієї національної групи, якою є громада майже півмільйонного міста Маріуполь. Ідеться про захист від убивства, завдання тяжких фізичних і духовних ушкоджень, або ж від умисного створення життєвих умов, які частково чи в повній мірі можуть сприяти фізичному знищенню. Цей об'єктивний склад злочину, очевидно, є, і він щодня підтверджується новинами, завдяки журналістам, фоторепортерам на місцях тощо. Особливо від початку березня, коли війська Росії та проросійських сепаратистів оточили місто.

Російська сторона усіляко заперечує будь-яку причетність до бомбардувань, особливо тих, які привернули особливу увагу громадськості по всьому світу. Передусім ідеться про знищення пологового будинку, а також театру, де переховувалися мирні жителі.

Російська сторона вже роками поширює всередині держави і назовні гігантську брехливу пропаганду, в цьому нема нічого дивного. Вони навіть заперечують, що напали на Україну. Головний брехун - сам Путін, який робить із себе посміховисько пропагандистськими фразами про те, що йдеться начебто про "денацифікацію України". Другий професійний брехун - це Сергій Лавров, ми вже до цього звикли. Він певною мірою навіть перепльовує відомого брехуна Молотова (В'ячеслав Молотов очолював МЗС СРСР за часів Йосипа Сталіна. - Ред.). Приміром, коли вони кажуть, що Україна начебто чинила геноцид на Донбасі. Це нещодавно рішуче відкинув Міжнародний суд ООН, тобто пропаганду було демасковано.

І все ж таки, які саме дії російських збройних сил свідчать про геноцид?

Я вже говорив про об'єктивний склад злочину. Перше - це оточення міста і те, що від початку березня в місто не допускаються служби з українського боку для забезпечення населення продовольством і найнеобхіднішим для життя. Населення відрізане від води, електрики та опалення, а також мобільного зв'язку, який сьогодні є стандартом, тобто люди відрізані від комунікації з зовнішнім світом. Друге - постійні бомбардування житлових районів та людей і, особливо, медичних, культурних та інших установ, які жодного стосунку до влади чи військових об'єктів не мають. Найбільш кричуще - це дійсно напад на дитячу лікарню. Тут навіть російська пропаганда суперечила сама собі, коли спершу казала, що це фейк і цього взагалі не було, а потім розповідала, що там начебто розташований штаб батальйону, праворадикалів і "нацистів". І з цих об'єктивних фактів можна зробити висновок про суб'єктивний намір російських військ чи-то президента Путіна знищити, стерти місто і його населення з лиця землі. Тобто населення систематично знищується, ведуться планові дії, а не якісь випадкові бомбардування.

Чому саме Маріуполь став мішенню Путіна? Які його мотиви?

По-перше, Маріуполь має ключове значення на шляху до Криму. Адже одна з цілей цієї війни Путіна - створити суцільний коридор від Ростова-на-Дону через Донбас до анексованого Криму. По-друге, у 2014-2015 роках передусім добровольчим батальйонам вдалося витіснити з міста сепаратистів, які спершу мали там успіх, та утримати місто під контролем українського уряду. Це, на мою думку, ключові мотиви російського керівництва, зокрема президента Путіна, зруйнувати місто Маріуполь та, разом з ним, знищити його населення.

Багато хто, коли чує слово "геноцид", одразу ж думає про знищення певної етнічної групи. Чи можна це застосувати до населення Маріуполя?

Так, адже йдеться про громаду міста Маріуполь як частину українського населення, тобто української національної групи. У складі злочину йдеться про захист від геноцидальних дій на знищення не лише всієї групи, але й її частини. Адже знищити всю групу - це не вдалося навіть нацистам щодо євреїв. Убили шість мільйонів, але взагалі-то хотіли вбити всіх. Це не вдалося зробити, але це не означає, що це не геноцид.