Експерт: з лінгвістичної точки зору ситуація в Україні ненормальна
10 січня 2012 р.
Анета Павленко - професор Університету Temple University (США) є одним з провідних світових фахівців з питань багатомовності. 2009 року вона отримала нагороду Світової асоціації вчителів англійської мови TESOL за видатну наукову діяльність, 2006 року - нагороджена Британською асоціацією прикладної лінгвістики за найкращу книгу року. На рахунку Анети Павленко загалом 8 книг присвячених темам двомовності та багатомовності.
Deutsche Welle: Питання мови та політика тісно переплетені в Україні. Якщо хтось говорить про „двомовність“, це часто сприймають як образу на адресу української мови та спробу „розчистити місце“ для російської. В Україні також часто вказують на країни Заходу де, мовляв, національні мови добре захищені. Що ви думаєте з цього приводу?
Анета Павленко: Ви абсолютно праві в тому, що в Україні, принаймні у певних політичних колах термін „двомовність“ - це лайливе слово. Це відрізняє Україну від решти глобалізованого світу, включно із пост-радянськими країнами, такими як Вірменія чи Казахстан, які прагнуть, щоб їхнє населення стало дво- або ж тримовним. 1991 року Україна отримала спадок, про який уряди багатьох країн можуть тільки мріяти - населення, яке однаковою мірою добре володіло одразу двома мовами. Але замість того, щоб використовувати це як стартову позицію і заохочувати людей вчити додаткові мови, українські політики витратили багато часу на те, щоб перетворити двомовне населення на одномовне. З лінгвістичної точки зору - це ненормальна ситуація, адже в усьому світі знання двох мов вважається надбанням.
Deutsche Welle: Українські політики та науковці часто заявляють, що нині потрібно не запроваджувати двомовність, а захищати українську мову...
Анета Павленко: Так, в Україні часто повторюють, що українській мові щось загрожує і вона може зникнути без державної підтримки, тож, для того, щоб захистити українську, потрібно, мовляв, обмежити сфери вживання російської. Це дуже спрощений підхід. Насправді ж мови можуть співіснувати і використовуватися в різних сферах життя. Прикладом цього є багато країн. Водночас, незважаючи на гучні заяви, українські політики не зробили жодних фінансових інвестицій для розвитку української мови й культури. Якщо подивитися на українські книгарні, газетні кіоски, кінотеатри - скрізь домінує продукція російського виробника. Якби українські політики насправді були зацікавлені у відродженні української мови, вони би інвестували у розвиток українського кіно, української преси та української літератури, щоб вони могли конкурувати з російськими. Нині ж відбувається змагання між російською та українською мовою за читачів та глядачів, а українські політики стоять поруч і дивляться, як російська виграє.
Deutsche Welle: Політичні дебати впливають і на шкільну освіту. Складається враження, що й тут все зводиться знову ж таки до змагань - один політичний табір прагне надати більше часу в розкладі українській мові, інший - російській. Чи не варто натомість подумати про запровадження справді двомовної освіти?
Анета Павленко: У світі існує багато моделей двомовної освіти і, я певна, вони могли би підійти й Україні. Але я не думаю, що всі школи мають бути двомовними. Не варто нав'язувати вивчення російської мови тим, хто не хоче її вчити. З іншого боку - російськомовні люди, які хотіли б виростити своїх дітей білінгвами мають отримати таку можливість. Нинішнє українське законодавство прив'язує питання мови до національності. Це дозволяє владі на місцях визначати скільки шкіл з певною мовою навчання має бути у певному місті за національністю мешканців, але бажання людей ігнорується. Все це призводить до того, що діти в родинах, де вдома говорять російською, таки виростають двомовними, але їхні знання російської грамоти є недостатніми. Наглядовий комітет Конвенції захисту мов національних меншин Ради Європи іще 2002 року рекомендував Україні при визначенні мов навчання взяти за головний критерій - „достатній попит“. Я з цим повністю погоджуюся. На мою думку, „достатній попит“ і бажання батьків мають бути головними критеріями.
Розмову записала Тетяна Карпенко
Редактор: Володимир Медяний