Виплачувати пенсії на Донбасі через Червоний Хрест?
9 квітня 2018 р.
Пенсіонерам з окупованого Донбасу доводиться регулярно перетинати лінію фронту, щоб проходити обов’язкову ідентифікацію в "Ощадбанку" і не втратити українську пенсію. Чи є і влади "рецепти" вирішення цих соціальних проблем DW розпитала у губернатора Донеччини.
Deutsche Welle: Пане Жебрівський, пенсіонери з окупованого Донбасу, відповідно до останніх змін до законодавства, мають особисто приходити за своїми пенсіями і скаржаться, що це є дискримінацією. Як Ви можете це пояснити?
Павло Жебрівський: Серед 3,3 мільйона пенсіонерів - внутрішньо переміщених осіб, які зареєстровані в нас - десь 200-250 тисяч, за нашими даними, постійно проживають на підконтрольній Україні території. Інші - ні. Найбільше вони скаржаться на те, що мають приїжджати, щоб проходити ідентифікацію (прим. автора: якщо пенсіонер - ВПО не прийде особисто у відділення "Ощадбанку" один-два рази на півроку, виплата пенсії йому може бути заблокована). Але як по-іншому? На тій території українських банків немає. Держава Україна зберігає свої зобов’язання платити пенсії, але хоче бачити, кому платить, що виплата йде саме тій людині. Чи жива ця людина, чи ні? Чи карточка банківська в цієї людині, чи відібрали бойовики? Чи, вибачте мене, син-алкоголік, який замість батьків отримує пенсію, і залишає стареньких без засобів для існування!
Для багатьох пенсіонерів такі подорожі виснажливі. Чи опрацьовуються якісь інші варіанти?
Я нещодавно зустрічався з представниками Червоного Хреста. Вони теж такі питання ставили. І я говорив, як не проводити ідентифікацію? Якщо Червоний Хрест візьме зобов’язання виплачувати на території, тимчасово окупованій Росією, пенсії і буде бачити, кому платить, то український уряд, я думаю, не буде заперечувати. Поки що механізмів, як без ідентифікації проводити виплати, ми не змогли ні з донорами, ні з ким відпрацювати.
Чи всі пенсіонери з окупованої території отримують пенсії?
Є люди, які бояться їхати сюди, тому що їх настрашила пропаганда... Є люди, які не мають можливості пересуватися. Особливо критична ситуація для людей з особливими потребами, які в Донецьку чи Сніжному прикуті до ліжка і не можуть приїхати на контрольовану територію. Це, мабуть, найбільша трагедія, я б сказав.
Чи багато таких людей?
Ми не можемо їх порахувати: живі вони чи ні. Думаю, що на Донеччині це десь 300-350 тисяч осіб, які з різних причин наразі не отримують українські пенсії.
На контрольно-пропускних пунктах, які перетинають ці пенсіонери, постійно утворюються великі черги. Хоча б це може змінитися?
На Донеччині в нас чотири КПВВ (контрольні пункти в'їзду-виїзду. - Ред.). Більше за все завантажений КПВВ "Майорське". В тому числі тому, що багато луганських їздить через Донецьку область. На Луганщині ми досі маємо лише один пішохідний перехід в Станиці Луганській, тому автотранспортом люди можуть їхати на територію контрольовану Україною через нас. Але це не провина і не питання до української влади, а питання до росіян, щоб зі свого боку відкрили КПВВ "Золоте".
Лінію фронту мають перетинати не лише пенсіонери, а і школярі. Що Ви думаєте з приводу того, що одні діти ходять вчитися на окуповану територію, а інші, навпаки, звідти йдуть в школи на контрольовану Україною територію?
Що стосується дітей, які проживають на території так званої "ДНР" і в нас навчаються, то я не буду називати місця, щоб потім їх не зупинили. Ситуація така є, і ми тішимося з цього приводу. Їх приблизно 30, і їх більше, ніж тих дітей, які навпаки навчаються в школах в окупованих районах… Четверо діточок батьки водять в Горлівку в школу, оскільки вони працюють на тій території і хочуть брати дітей з собою. Зрозуміло, що з ними ми спілкувалися, тому що це небезпечно, і діти мають отримати український атестат про середню освіту. Заборонити їм це - не маємо юридичного права. Але спочатку війни таких дітей було 12, зараз лише 4. Дуже сподіваюся, що з першого вересня ми все-таки знайдемо аргументи, щоб їх переконати.
І як влада може зацікавити ці родини?
Ми ремонтуємо школи, даємо транспорт для підвезення дітей, пропонуємо залишати дітей в інтернаті з 5-денною формою навчання. Знаєте, до четвертого класу в школах Донецької області дітей годують безкоштовно… Ми, в принципі, намагаємося створити всі умови. Я не знаю, які ще треба умови! Наш департамент освіти (Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. - Ред.) впроваджує проект дистанційного шкільного навчання, який фінансується донорськими організаціями. На сьогодні близько 2500 дітей з тимчасово окупованих територій навчаються дистанційно в п'ятьох школах. Спочатку це були 10-11 класи, зараз вже можна з першого класу. Тобто вони ходять в школу і там, і тут дистанційно через інтернет навчаються. Ми бачимо, що вже ці п'ять шкіл не можуть впоратися зі збільшенням кількості дітей, які хочуть вчитися. З 1 вересня ми хочемо подвоїти кількість таких шкіл.
Чи змінилися настрої на Донеччині у порівнянні з періодом початку війни?
Останні соціологічні дані, які я бачив, це те, що не видно тих, хто хоче жити в так званій "ДНР". Є близько 12-15 відсотків людей, які хочуть жити в "єдиній країні з Росією". Більшість з них за віком старші 65 років. Але до 80-90 відсотків людей - це ті, хто вважає Україну своєю державою, себе громадянами цієї держави… І чим далі від фронту, тим більше люди живуть тими проблемами, що і вся Україна. Високі тарифи, низька заробітна платня, інші речі. На сьогоднішній день якихось разючих відмінностей в настроях людей на території Донеччини і, припустімо, Харківщини тощо ми не спостерігаємо. А ось біля лінії розмежування... Ясно, що ключове питання для людей єдине - щоб не стріляли.