Життя з ВІЛ у Німеччині

Майку Рольфу Шютцу – 41 рік. Про свій "позитивний" ВІЛ-статус він дізнався у молодому віці, сімнадцять років тому. Підхопивши застуду, Майк довго не міг видужати. Лікар порадив зробити тест на ВІЛ. Чоловік підозрював позитивний результат: чимало його знайомих тоді помирали від СНІДу. Мовляв, єдине логічне пояснення його хвороби – незахищений секс. "Я завжди був гомосексуалом. Ніколи не мав сексуальних контактів із жінкою", - розповідає Майк.

Життя скінчиться раніше

Майк пригадує, що, дізнавшись про діагноз, злякався: життя скінчиться раніше, ніж він би хотів. Трохи оговтавшись, чоловік наважився розповісти про це своєму братові-близнюку, з яким має дуже довірливі стосунки. Брат був шокований, але підтримував Майка, ділив із ним психологічне навантаження. Батьків чоловік сповістив через два роки, бо не знав, як вони відреагують.

Він вирішив поборотися за життя й почав лікуватися. Попервах добре витримував терапію й почувався майже здоровим. Але, щоб видряпатися з психологічної прірви, два роки відвідував психотерапевта. Потроху чоловік зрозумів, що почалося нове життя і треба переглянути свої цілі. "Це схоже на рак чи інші безнадійні хвороби: людина регулює своє життя по-новому", - пригадує він.

Замість того, щоб планувати на 10-15 років уперед, Майк почав думати про один-два роки. Він відмовився від мрій про власну квартиру й затишний будиночок, де зустріне старість. Був не певен, що доживе. Заодно позбувся зайвого грошового баласту.

Замість психологічних проблем – фізичні

Однак, упоравшись із психологічними проблемами, Майк набув фізичних. Колись помічні, ліки спричинили побічні ефекти. Організм чоловіка почав отруюватися, тіло боліло, він марнів, втрачав м'язову масу, не міг нормально рухатися.

Майк описує біль, який тоді відчував: "Вже не міг рухатися так, як два-три роки тому. Це викликало розчарування, відчуття страху. Ти незадоволений собою". Через невдоволення Майк не міг ночами спати, приходив на роботу роздратований. Це була спіраль негативних почуттів, що посилювала фізичний біль. Урешті-решт дійшло до того, що чоловік, не діждавши й сорока років, став непрацездатним. Два роки тому, у віці 39 років, він вийшов на пенсію.

Щомісяця тисячу євро – на ліки

Зараз він каже, що разом із роботою в банку позбувся зайвих стресів і почувається краще. Психологічні стреси поборює самотужки. Дбає про здоров'я, адже проблема з нестачею м'язової маси лишилася. Іноді, щойно вставши з ліжка, чоловік відчуває, що підупав на силі. Дає собі день-два відлежатися, бо вже не мусить постійно брати лікарняні.

Майку пощастило: він приймає тільки один медикамент, тобто одну таблетку на день, на відміну від хворих, котрі ковтають ліки жменями. Але терапія коштує близько тисячі євро на місяць. Покриває лікування медична страховка. Пенсії на життя Майку стає. Він отримує гроші від держави, відрахування роботодавця і приватну пенсію, про яку подбав заздалегідь. Маючи вдосталь вільного часу, чоловік розводить курей і канарок. Також він став членом правління центру допомоги ВІЛ-позитивним і наркозалежним в Ессені (AIDS-Hilfe Essen). Підтримує людей зі схожими проблемами, викладає спеціальну гімнастику для ВІЛ-позитивних.

Приховувати хворобу не треба

На вигляд – налагоджене життя. Але чи так просто ВІЛ-інфікованим будувати стосунки? Чи соромляться вони "позитивного" статусу?

Майк оповідає, що в перші роки, коли почувався добре, не мав потреби розповідати про хворобу. Мовляв, це приватна сфера, необов'язково знати кожному. На початку Майка підтримував його тодішній партнер, однак невдовзі вони розійшлися. Нині чоловік знаходить віддушину перш за все поміж друзів. Колись вони сказали, що ВІЛ – не причина міняти ставлення до нього. Коли ж Майк схуд і змінився зовні, довелося розповісти колегам. Ті реагували по-різному. Хтось – так само, як друзі, а хтось був шокований.

"Якихось жартів чи пліток не уникнути. Але в обличчя мені ніхто нічого не говорив", - пригадує Майк. За його словами, нові знайомі, дізнавшись по хворобу, приймають його таким як він є. Чоловік дійшов висновку, що за двадцять років побільшало людей, котрі нормально ставляться до ВІЛ-позитивних. Та є й чимало вороже налаштованих.

Сексуальних партнерів Майк відповідально попереджав про свій статус. Відмовлятися від статевого життя, як багатьом ВІЛ-позитивним, йому не довелося. Майк уже п'ять років зустрічається з чоловіком. Його партнер не має ВІЛ. Пара мешкає окремо. "Він любить мене таким, яким я є, як я живу ", - каже Майк. Він розповідає свою історію спокійно та по-діловому й сподівається тепер досягти принаймні 60-річного віку.